Справа № 320/10248/22 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
15 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Черпак Ю.К.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, встановленому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у відповідності до положень статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV та статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" 02.12.2021 № 1928-IX, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що вона є особою з інвалідність ІІ групи та має право на пільги, встановлені ст.ст.13,17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - щорічно до 5 травня отримувати разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій, проте, позивачем в 2022 році недоотримано щорічну разову допомогу у розмірах, встановлених законодавством. Позивач вважає, що при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня відповідачем не враховано рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, та допущені дії, які призвели до порушення прав позивача щодо значного зменшення розміру виплати до 5 травня, передбаченої положеннями статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року адміністративний позов задоволено:
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції відповідач ( далі - апелянт) подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, акцентував увагу на неврахуванні судом першої інстанції тієї обставини, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є неналежний відповідачем у цій справі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.02.2008.
Судом встановлено та листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.09.2022 №1000-0202-8/94650 підтверджено, що у 2022 році позивач отримала щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», в тому числі для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - 3906,00 грн.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що разова грошова допомога до 5 травня повинна виплачуватися відповідно до положень Закону №3551-XII.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.
Починаючи з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати таку виплату, відповідно до статті 13 Закону №3551 у такій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Порядком №540 Уряд встановив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах, зокрема: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи 4 421,00 гривня; II групи 3 906,00 гривень; III групи 3 391,00 гривня.
Спір між сторонами виник щодо суми разової грошової допомоги до 5 травня, на отримання якої має позивач у 2022 році як особа з інвалідністю 2-ої групи.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 13.06.2023 у справі №560/8064/22, розглянутої Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформовано такі правові висновки:
« 1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
(2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ;
(3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
(4) Уряд в додатку до Порядку № 540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 грн, II групи - 3906 грн, III групи - 3391 грн, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
(5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, у таких розмірах:
I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Одночасно Верховний Суд у зазначеній постанові відійшов від висновків, раніше викладених в постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №580/2869/22, щодо правомірності нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком № 540.
Як вже було встановлено, позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, має відповідне посвідчення та на неї поширюється дія статті 13 Закону №3551.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у справі №560/8064/22, норми Порядку №540 не можуть бути застосовані у відносинах виплати щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком викладеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо посилання апелянта на практику апеляційних судів, то суд зазначає, що у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи висновки, які викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи пенсійного органу про те, що останній не є належним відповідачем у цих правовідносинах, оскільки відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 2 Постанови № 540 виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку у відповідача.
Пунктами 2 та 3 Постанови № 540 передбачено, що виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється, зокрема:
- органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій;
- структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках.
Таке повноваження визначати розпорядників бюджетних коштів надано Кабінету Міністрів України частиною сьомою статті 20 Бюджетного кодексу України, згідно із якою за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.
Отже, оскільки позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та останнім було здійснено позивачу виплату до 5 травня, як інваліду війни, що не заперечується самим відповідачем, то ГУ ПФУ у Київській області є належним відповідачем у цій справі.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.10.2024 у справі № 420/16810/22.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Крім того, судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Керуючись статтями 77, 34, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Ю.К. Черпак
(Судове рішення виготовлено 15 травня 2025 року)