Справа № 320/2061/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просив суд:
- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-268941-17У від 08.05.2019;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві провести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , з урахуванням відсутності у нього статуту фізичної особи-підприємця.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою йому протиправно визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску, оскільки він не є платником єдиного соціального внеску та був зареєстрований, як фізична особа-підприємець лише до 01.07.2004.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 р. адміністративний позов задовено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 № Ф-268941-17У.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу відповідача до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.05.2025.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідмолений про дату та час апеляційного перегляду.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 16.02.2000, виданого Ватутінською районною державною адміністрацією м.Києва, 04.02.2000 позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець.
Відповідно до виписки з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.04.2019 до Реєстру був внесений запис №20660170000052623 про державну реєстрацію включення відомостей про позивача як про фізичну особу-підприємця.
04.04.2019 до Реєстру був внесений запис № 20660060002052623 про припинення підприємницької діяльності позивача на підставі його рішення.
Головним управлінням ДПС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 № Ф-268941-17У, якою визначено до сплати заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 25746,60 грн.
Не погоджуючись з правомірністю цієї вимоги, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки за період нарахування позивач не був платником єдиного внеску, підстави для прийняття контролюючим органом спірної вимоги відсутні. Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк не досліджено факт перебування позивача на обліку, зокрема не взято до уваги, що згідно інформаційних систем ДПС України, доступних до перегляду на рівні Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 25.05.2001 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як ФОП на загальній системі оподаткування. 04.04.2019 платником прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.
Так як, станом на 30.04.2019 в ІКП Позивача обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у загальній сумі 25746, 00 гривень, Головним управлінням ДПС у м. Києві в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 № Ф-268941-17, яку направлено на податкову адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 .
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно приписів ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (п.1); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
За нормами ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується, серед іншого: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1); для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що спірним, є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Так, згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 16.02.2000, виданого Ватутінською районною державною адміністрацією м. Києва, 04.02.2000 позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець.
Відповідно до виписки з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.04.2019 до Реєстру був внесений запис №20660170000052623 про державну реєстрацію включення відомостей про позивача як про фізичну особу-підприємця.
04.04.2019 до Реєстру був внесений запис № 20660060002052623 про припинення підприємницької діяльності позивача на підставі його рішення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", далі - Закон № 755).
Колегія суддів звертає увагу на те, що 01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
З наведеного слідує, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Колегія суддів зазначає, що статус ФОП є формою реалізації права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
У даному випадку, обставини реєстрації, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, з огляду на що, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що, оскільки, за період нарахування позивач не був платником єдиного внеску, підстави для прийняття контролюючим органом спірної вимоги відсутні. Протилежного стороною відповідача суду не доведено.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не переглядалось, згідно приписів ч. 1 ст. 308 КАС України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко
Повний текст постанови складено 15.05.2025.