Справа № 320/33974/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
16 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Пенсійного фонду України щодо його погодження з діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про неможливість виплатити ОСОБА_1 на підставі статті 1227 Цивільного кодексу України як члену сім'ї не одержаних його батьком ОСОБА_2 за життя сум страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо невжиття ним невідкладних заходів реагування до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зв'язку з його безпідставною відмовою у виплаті ОСОБА_1 на підставі статті 1227 Цивільного кодексу України як члену сім'ї не одержаних його батьком ОСОБА_2 за життя сум страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023;
- зобов'язати Пенсійний фонд України зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві невідкладно виплатити ОСОБА_1 на підставі статті 1227 Цивільного кодексу України як члену сім'ї не одержаних його батьком ОСОБА_2 за життя сум страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023 які підлягають обов'язковому коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці»;
- визнати протиправними дії Пенсійного фонду України внаслідок допущення відносно ОСОБА_1 моральної шкоди;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50000 гривень у відшкодування йому моральної шкоди;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 115 гривень у відшкодування йому матеріальної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що оскільки його померлому батьку ОСОБА_2 було встановлено щомісячні страхові виплати, однак їх нарахування у період з 01.10.2022 та до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 було протиправно припинено, у зв'язку з чим останній за життя звертався до пенсійного органу щодо їх поновлення.
Пояснює, що після смерті батька звернувся до пенсійного органу із заявою про виплату недоотриманих батьком страхових сум за період з 01.10.2022 та на день смерті, однак Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовило йому у виплаті таких коштів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у спірних правовідносинах Пенсійний фонд України діяв протиправно, враховуючи, що відповідачем не було дотримано вимоги Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2024.
На думку скаржника, він як внутрішньо переміщена особа має право без жодних обмежень реалізувати своє право на отримання безпідставно припинених страхових виплат за життя спадкодавця - його батька, що свідчить про обгрунтованість позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що заява щодо продовження страхових виплат ОСОБА_2 (батьком позивача) згідно з визначеною формою до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України або в електронній формі через вебпортал не надавалася, тому своїм правом на продовження страхових виплат у порядку встановленому законодавством померлий ОСОБА_2 не скористався.
Як вказує апелянт, всі доводи апелянта зводяться до визнання саме його права на нарахування та виплату соціальних страхових виплат які належали іншій особі, а саме ОСОБА_2 (померлому батьку позивача) за період з 01.10.2022 по 30.09.2023, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , батько ОСОБА_1 , з 18.11.2014 як внутрішньо переміщення особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати в Марганецькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Постановою Марганецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 07.10.2022 №12023/361949/798/2 ОСОБА_2 припинено страхову виплату, внаслідок встановлення факту відсутності перебування за фактичною адресою, зазначеною у довідці переселенця.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.03.2024.
08 березня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив на підставі вимог статті 1227 Цивільного кодексу України невідкладно виплатити йому, як члену сім'ї не одержані його батьком за життя суми страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023.
У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про необхідність ідентифікації ОСОБА_1 , а саме підтвердження родинних зв'язків з ОСОБА_2 .
02 квітня 2024 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив виконати вимоги чинного законодавства та невідкладно здійснити виплату недоодержаних за життя батьком сум страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023.
Листом від 26.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, зокрема, те, що оскільки ОСОБА_2 на обліку в органах Пенсійного фонду України як отримувач страхових виплат не перебував, то надати невиплачені суми за період з 01.10.2022 по 30.09.2023 не має можливості.
Надалі, 23.04.2024, 15.05.2024 та 28.05.2024 позивачем були подані до Пенсійного фонду України скарги, в яких останній просив призначити перевірку правомірності дій ГУ ПФУ в м. Києві та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невжиття ними вчасно відповідних заходів на відновлення виплати батьку позивача за життя страхових виплат з 01.10.2022 по 30.09.2023, шляхом витребування усіх необхідних документів, що стали підставою для відмови у відновленні виплати страхових виплат разом з матеріалами справи батька на підставі якої йому нараховувались та виплачувались страхові виплати.
Листом від 30.05.2024 Пенсійний фонд України повідомив позивачу, що постановою Марганецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 07.10.2022 №12023/361949/798/2 ОСОБА_2 припинено страхові виплати з 01.10.2022, внаслідок встановлення факту відсутності перебування за фактичною адресою, зазначеною у довідці переселенця. Також, у листі зазначено, що суми щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 за період з 01.10.2022 по 30.09.2023 не входять до складу спадщини, оскільки не були нараховані за життя спадкодавця.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 52 Закону №1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Вищевказана норма Закону кореспондується зі статтею 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Відповідно статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім'ї спадкодавця.
З матеріалів справи вбачається, що предметом у даній є факт невиплата на підставі статті 1227 Цивільного кодексу України як члену сім'ї не одержаних його батьком ОСОБА_2 за життя сум страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023, які підлягають обов'язковому коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
При цьому, підставою позову позивач визначає протиправність припинення страхових виплат його батьку, а також те, що йому, як члену сім'ї померлого не виплачено не одержані його батьком ОСОБА_2 за життя суми страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2023.
Вказані обставини свідчать про незгоду позивача з бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати йому страхових виплат, які були затримані ОСОБА_2 з 01.10.2022 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У свою чергу, 23.04.2024, 15.05.2024 та 28.05.2024 позивачем були подані до Пенсійного фонду України скарги, в яких останній просив призначити перевірку правомірності дій ГУ ПФУ в м. Києві та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невжиття ними вчасно відповідних заходів на відновлення виплати батьку позивача за життя страхових виплат з 01.10.2022 по 30.09.2023, шляхом витребування усіх необхідних документів, що стали підставою для відмови у відновленні виплати страхових виплат разом з матеріалами справи батька на підставі якої йому нараховувались та виплачувались страхові виплати.
Листом від 30.05.2024 Пенсійний фонд України повідомив позивачу, що постановою Марганецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 07.10.2022 №12023/361949/798/2 ОСОБА_2 припинено страхові виплати з 01.10.2022, внаслідок встановлення факту відсутності перебування за фактичною адресою, зазначеною у довідці переселенця. Також, у листі зазначено, що суми щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 за період з 01.10.2022 по 30.09.2023 не входять до складу спадщини, оскільки не були нараховані за життя спадкодавця.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління (п. 7 Положення № 280).
Підпунктом 17 пункту 4 Положення № 280 передбачено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
У свою чергу, згідно підпункту 4 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.01.2023 за №124/39180) (далі - Положення № 28-2), органами, які здійснюють страхові виплати та надають соціальні послуги відповідно до Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105), є головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У відповідності до п. 12 Положення № 28-2 Головне управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
При цьому, за правилами частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У силу вимог частини першої статті 38 вказаного Закону територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Отже, Головні управління Пенсійного фонду України та Пенсійний фонд України є різними самостійними юридичними особами з різною юрисдикцією та компетенцією.
Як вже зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом, позивач фактично не згоден з бездіяльністю Головного управління ПФУ в м. Києві щодо невиплати йому страхових виплат, які були не нараховані і не виплачені ОСОБА_2 з 01.10.2022 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте позивач заявив вимоги до Пенсійного фонду України.
У розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.
Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб'єкта владних повноважень будь-яких дій.
У той же час, слід зауважити, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати позивачу страхових виплат, які були не нараховані і не виплачені ОСОБА_2 з 01.10.2022 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та сплатити позивачу страхові виплати, які не були своєчасно виплачені його батьку за період з 01.10.2022 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не є предметом цього позову.
У даному випадку, позивачем звернуто позовні вимоги саме до Пенсійного фонду України, чим обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко