П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15953/23
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 12.07.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі- в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправними дiй в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рiк без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рiк" станом на 01 січня 2020 року, відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44);
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рiк без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рiк" станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рiк з урахуванням посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням ранiше виплачених сум iз одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44;
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рiк" станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рiк" станом на 01 січня 2022 року, на вiдповiдний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням ранiше виплачених сум iз одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, вiдповiдно до п.2 Порядку №44.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103). Тобто, з 30 січня 2020 року відновлено дію п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) в редакції, що діяла до 21 лютого 2018 року - установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14. Незважаючи на це, позивач стверджує, що у період проходження військової служби позивачу грошове забезпечення та інші види грошового забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
При цьому позивач вважав, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відсутні підстави для нарахування і виплати позивачу з 30 січня 2020 року грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2020 року), оскільки п.4 Постанови №704 залишився без змін. Норма п.3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII) не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, таким чином не можливо з'ясувати, як саме проводити обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, якщо вказане є дією всупереч Закону.
Крім того, у відзиві на позовну заяву та окремо в заяві про залишення позову без розгляду відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач знав або повинен був дізнатися ще з 01 січня 2020 року, а до суду з позовною заявою позивач звернувся в липні 2023 року. Частиною 6 ст. 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дiї в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рiк без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року;
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30 січня 2020 по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рiк" станом на 01 січня 2020 року, відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44;
Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рiк без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рiк" станом на 01 січня 2021;
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рiк з урахуванням посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням ранiше виплачених сум iз одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44;
Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 по 30 вересня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рiк" станом на 01 січня 2022 року;
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 по 30 вересня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рiк" станом на 01 січня 2022 року, на вiдповiдний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням ранiше виплачених сум iз одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, вiдповiдно до п.2 Порядку №44.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2020 року, на думку в/ч НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п.3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та п.4 Постанови №704. А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період діяв правомірно, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не належать задоволенню.
Також апелянт зазначає, що згідно з ч.ч.2, 5 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В свою чергу, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, якщо Позивач вважає протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , то він повинен був оскаржити наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 вересня 2022 року №259 в місячний строк шляхом подачі позову до суду або не погоджуватись з ним доки не було б проведено з ним усіх необхідних розрахунків.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини:
ОСОБА_1 з 04 червня 2017 року по 30 вересня 2022 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . 30 вересня 2022 року позивача відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 30 вересня 2022 року №259 виключено зі списків особового складу.
У період проходження військової служби позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення виходячи з місячного грошового забезпечення за 2020 - 2021 роки.
Проте позивачу стало відомо, що в період з 30 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року.
26 червня 2023 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням надати інформацію який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт в період з 30 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано. Відповіді на заяву до суду не надано.
До суду відповідачем надані докази - картка особового рахунку позивача за 2020-2022 роки з відомостями про розмір грошового забезпечення, посадові окладу. Оклади за військове звання та відомості про розмір грошової допомоги на оздоровлення.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує того факту, що при обчисленні грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за спірні періоди позивачу застосовувався розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислений шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач вважає, що посадовий оклад, оклад за військовим званням за період з 30 січня 2020 року по день звільнення зі служби мають бути розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти. Тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Таким чином, встановлені судом першої інстанції обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про порушення відповідачем вимог ч.2 ст. 2 КАС України при не проведенні позивачу нарахування та виплати з 30 січня 2020 року грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 01 січня 2021 року грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рiк без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року; грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.ч.2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни Постанови №704, внаслідок яких п.4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року п.4 Постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29 січня 2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що п.3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми п.3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29 січня 2020 року неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України.
Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п.3 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, колегія суддів доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29 січня 2020 року має застосовуватись у наступній редакції:
"Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що у період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , відповідач виплачував позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням, та всі виплати які обчислені з цих величин, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 Постанови №704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено 2 102 грн., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" 2 481 грн., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" 2 684 грн., в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн..
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з 01 січня 2020 року у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування п.4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме 2 102 грн., 2 481 грн. та 2 684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у справах №440/6017/21 від 02 серпня 2022 року, №320/9431/21 від 30 березня 2023 року, відповідно до висновків яких посадовий оклад позивача підлягає перерахунку саме з 01 січня 2020 року.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.
Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.і 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період до 02 травня 2022 року, коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.