П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10940/24
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 14.06.2025 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України у Вінницькій області, ГУПФ України в Одеській області про:
- визнання дій ГУПФ України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу періоді роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 18 жовтня 2005 року по 04 березня 2024 року та призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №154950005229 від 21 березня 2024 року;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області, ГУПФ України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 18 жовтня 2005 року по 04 березня 2024 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону №1788-ХІІ з 14 лютого 2024 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що його трудова книжка видана відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії від 08 березня 2024 року, позивач працював повний робочий день на виробничому підрозділі пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" і за період з 18 жовтня 2005 року по 04 березня 2024 року виконує роботу, що передбачена Списком вислуга років ст. 55 п. а Закону код КП 7233 (підстава постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583). Також, згідно трудової книжки колгоспника позивач переведений слюсарем з ремонту рухомого складу 5 розряду цеху внутрішнього обладнання вагонів з 05.03.2024 року. Разом з тим, головне управління відмовило в призначенні пенсії без конкретизації які конкретні порушення Інструкції були допущені при видачі трудової книжки. В трудовій книжці здійснені записи, які містять повну інформацію про роботу. При цьому, ніщо не позбавляло пенсійний орган встановити основну інформацію про зарахування стажу позивача. Крім того, обов'язок заповнення трудової книжки покладене на роботодавця і позивач не може нести надмірний тягар за неналежне заповнення трудової книжки.
Відповідач ГУПФ України у Вінницькій області позов не визнав, вказуючи, що для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ч."а" ст. 55 Закону №1788-XII повинно бути виконано такі умови: 1) досягнення Позивачем 55-річного віку; 2) наявність 29 років 06 місяців страхового стажу; 3) наявність станом на 11 жовтня 2017 року спеціального стажу роботи 12 років 6 місяців. Проаналізувавши надані позивачем документи, Головним управлінням було встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 29 днів, в той час як спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року становить 11 років 11 місяців 24 дні. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі в 1982 року згідно довідки №22/82 від 20 лютого 2024 року, оскільки заявник не досяг 14-річного віку; так як відповідно до ст. 118 КЗпП України для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Відповідно до Типового уставу колгоспу, затвердженого постановою ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 року №910, членами колгоспу могли бути громадяни, які досягли 16-річного віку. У деяких випадках членами колгоспу могли бути громадяни, які досягли 14-річного віку. Отже, ГУПФ України в Вінницькій області правомірно, в рамках чинного законодавства, рішенням від 21 березня 2024 року №154950005229 відмовлено позивачу в призначенні пенсії по вислузі років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, що дає право на призначення даного виду пенсії. Правових підстав для зарахування до спеціального стажу роботи періоду після 10 жовтня 2017 року не існує, оскільки такий стаж жодним чином не впливає на право Позивача на призначення пенсії за Законом №1788-ХІІ.
Відповідач ГУПФ України в Одеській області позов не визнав, вказуючи, , що для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ч."а" ст. 55 Закону №1788-XII повинно бути виконано такі умови: 1) досягнення позивачем 55-річного віку; 2) наявність 29 років 06 місяців страхового стажу; 2) наявність станом на 11 жовтня 2017 року спеціального стажу роботи 12 років 6 місяців. Проаналізувавши надані позивачем документи, Головним управлінням було встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 29 днів, в той час як спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11 ж2017 становить 11 років 11 місяців 24 дні. Рішенням Головного управління №154950005229 від 21 березня 2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Аналіз змісту п.2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) свідчить про те, що пенсія за вислугу років згідно з ст.ст. 52, 54 та 55 Закону № 1788-XII може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону №1788-XII, станом на 11 жовтня 2017 року. Так, згідно з п."а" ст. 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 29 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі. Матеріалами справи підтверджується, що станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж позивача на роботах, передбачених п."а" ст. 55 Закону №1788-XII становить 11 років 11 місяців 24 дні з необхідних 12 років і 6 місяців. При цьому, періоди роботи з 18 жовтня 2005 року по 10 жовтня 2017 року включно зараховані до спеціального стажу позивача. Правових підстав для зарахування до спеціального стажу роботи періоду після 10 жовтня 2017 року не існує, оскільки такий стаж жодним чином не впливає на право позивача на призначення пенсії за Законом №1788-XII.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУПФ України у Вінницькій області, ГУПФ України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою посилання позивача, що до його спеціального стажу роботи слід зарахувати період роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 18 жовтня 2005 року по 04 березня 2024 року. Таким чином, Одеський окружний адміністративний суд належним чином не дав оцінку вищевказаним фактам, що потягнуло прийняття незаконного рішення, також суд помилково прийшов до висновку, що доводи ОСОБА_2 не підтверджуються належними доказами, що не відповідає дійсності та обставинам справи.
За таких обставин, апелянт вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року незаконне, тому його слід скасувати та позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
14 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 55 Закону №1788-XII.
21 березня 2024 року ГУПФ України у Вінницькій області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення №154950005229, яким відмовлено в призначенні пенсії.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що він не приймає до уваги посилання позивача на те, що до його спеціального стажу роботи слід зарахувати період роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років з 18 жовтня 2005 року по 04 березня 2024 року, оскільки при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №1788-XII, п.2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11 жовтня 2017 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУПФ України у Вінницькій області діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень, а також у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень ст. 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно ст. 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Відповідно до ст. 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Аналіз зазначеної норми свідчить, що позивач має право на пенсію за вислугу років, як особа, що працювала докером-механізатором, за наявності двох сукупних умов: досягнення віку 55 років та наявність відповідного стажу роботи.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п."а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII (далі - Закон №911-VIII).
Положення вказаних вище пунктів закону, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні оскаржуваних правовідносин керувався рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019.
Предметом розгляду Конституційного Суду України в даній справі було визнання неконституційними змін внесених до Закону №1788-ХІІ, Законами №213-VIII та №911-VIII.
Змінами, внесеними Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ, підвищено на п'ять років вік виходу на пенсію для жінок, зайнятих на визначених п.п."а", "б", "в", "г", "д" ст. 55 Закону №1788-ХІІ роботах; підвищено на п'ять років загальний стаж роботи, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, для категорій працівників, визначених пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "є" ст. 55 Закону №1788-ХІІ; підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених п."а" ст. 54, п.п."д", "е", "ж" ст.ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Законом №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме:
1) 50 років - для працівників льотного і льотно-випробного складу (п."а" ст. 54 Закону №1788-ХІІ) відповідно до переліку посад, затвердженого в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
2) 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (п."е" ст. 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;
3) 55 років - для артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів (п."ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи зазначене, Конституційним судом України визнано неконституційними внесені зміни, зокрема, до п."г" ст. 55 Закону України №1788-ХІІ в частині підвищення на п'ять років загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, як для чоловіків так і жінок; підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачеві пенсії за вислугою років відповідно до п."г" ст. 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Також норма абз.2 п.16 розділу ХV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1058-1V, згідно якої положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (станом на 11 жовтня 2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії також неконституційною не визнавалась.
Відтак, при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №1788-XII, п.2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11 жовтня 2017 року, в даному випадку не менше 29 років 6 місяців, з них спеціальний стаж не менше 12 років 6 місяців, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Проте, як було встановлено судом першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії, ГУПФ України у Вінницькій області зазначило, що у ОСОБА_1 станом на 11 жовтня 2017 року недостатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
Так, згідно поданих позивачем документів загальний страховий стаж становить 29 років 7 місяців 29 днів, спеціальний стаж роботи, що дає право призначення пенсії за вислугу років, станом на 11 жовтня 2017 складає 11 років 11 місяців 24 дні
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-ІV.
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено п.2-1.
Згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень ст. 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі №440/1286/20, в якій касаційний суд висловив правову позицію, щодо можливості призначення пенсії особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.