справа № 759/22160/24 Головуючий у суді І інстанції: Ключник А.С.
провадження №22-ц/824/8212/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
14 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Болотова Є.В.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який представляє інтереси Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осіння 71» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року про закриття провадження у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осіння 71» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
22.10.2024 року позивач звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 109 123,13 грн та витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.09.2024 року створено ОСББ «Осіння 71» та 13.03.2024 року та було обрано головою правління ОСОБА_2 , органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління та ревізійна комісія (ревізор) об'єднання. До компетенції правління належить, зокрема розпорядження коштами, відповідно до затвердженого загальними зборами об'єднання кошторису. Правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. Голова правління на виконання своїх повноважень має право розпоряджатися коштами відповідно до затвердженого кошторису та рішень правління, має право першого підпису фінансових документів, відкриває і закриває рахунки а банківських установах та інших фінансових установах, підписує банківські та інші фінансові документи. При цьому згідно р.п.5,6 Розділу ІV статуту кошти витрачаються правлінням згідно з кошторисами, затвердженими загальними зборами співвласників та окремими рішеннями загальних зборів співвласників. При цьому, забороняється розподіл отриманих об'єднанням доходів або їх частини серед співвласників, працівників об'єднання, членів органів управління та інших осіб. 18.09.2024 року відповідача звільнено з посади голови правління та 19.09.2024 року вибрано голову правління ОСОБА_3. При цьому 19.09.2024 року після проведення аналізу бухгалтерської документації, було встановлено, що відповідач в період з 29.03.2024 року по 31.08.2024 року використав готівкові кошти, отримані як внески на утримання багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 без неналежного підтвердження первинними фінансовими документами та без достатніх правових підстав для здійснення таких витрат. Також за період з 08.04.2024 року по 31.08.2024 рік із поточного рахунку ОСББ «Осінній 71» за платіжними інструкціями цього об'єднання №№ 13, 4, 2 було перераховано на поточний рахунок ТОВ «Київські енергетичні послуги» суму коштів в розмірі 45 020,88 грн, однак вказані кошти були перераховані відповідачем без належного підтвердження первинними документами та без достатніх підстав.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року провадження по справі закрито.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_3, в інтересах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осіння 71» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вважає зазначену ухвалу незаконною та необгрунтованою, оскільки судом неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що перед звернення до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 109 123,13 грн безпідставно набутих коштів, 20 жовтня 2024 року ОСББ «Осіння 71» звернулося з аналогічною заявою до Господарського суду м. Києва.
21 жовтня 2024 року ухвалою Господарського суду м. Києва по справі № 910/12653/24 було відмовлено у відкритті провадження у справі. Відповідно до змісту ухвали Господарський суд міста Києва зазначив, що спір між сторонами не пов'язаний із захистом корпоративних прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
Апелянт вважає, що спір між сторонами не пов'язаний з захистом корпоративних прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
На переконання апелянта, висновок суду першої інстанції про належність спору до господарської юрисдикції є суперечливим та таким, що не узгоджується з правовою визначеністю.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки спір по даній справі пов'язаний з реалізацією загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентними органами рішень щодо управління майном співвласників багатоквартирного будинку, суд приходить до висновку про наявність ознак корпоративності спору у цій справі, а тому існують підстави для закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що у жовтні 2024 року ОСББ «Осіння 71» звернулось до відповідача ОСОБА_2 в рамках цивільного судочинства з позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 109 123,13 грн, а також витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 18 вересня 2024 року за результатами зборів правління ОСББ «Осіння 71», оформлених Прокотолом № 1 відповідача ОСОБА_2 звільнено з посади Голови правління ОСББ з 18 вересня 2024 року. З 19 вересня 2024 року на посаду Голови правління ОСББ було обрано ОСОБА_3 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСББ «Осіння 71» 20 жовтня 2024 року зверталось з аналогічною позовною заявою до Господарського суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 109123,13 грн безпідставно набутих коштів.
21 жовтня 2024 року ухвалою Господарського суду міста Києва по справі № 910/12653/24 було відмовлено у відкритті провадження у справі, у зв'язку з тим, що спір не пов'язаний з захистом корпоративних прав, що виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;
справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Отже, зважаючи на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників у цій справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
Оскільки позивачем визначено відповідачем фізичну особу, спірні правовідносини між сторонам у справі не регулюються нормами Господарського кодексу України. Спір між сторонам не пов'язаний з захистом корпоративних прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що перешкоджає руху по справі, та не відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно до вимог статті 379 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 379 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який представляє інтереси Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осіння 71» задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «15» травня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
Є.В. Болотов