Справа № 759/7560/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5602/2025
07 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни в інтересах акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року у складі судді Петренко Н.О.,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки,-
У квітні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки, в якому просило:
- визнати за позивачем право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 08 липня 2005 року;
- скасувати (вилучити) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 3394563) на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ;
- внести запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що 08 липня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 08-038/250-к, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 78750,00 долари США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 07 липня 2020 року. Кредит надано на придбання нерухомого майна, яким є трикімнатна квартира, загальною площею 79,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 08 липня 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., та зареєстровано в реєстрі за № 3637.
10 вересня 2019 року Загальними зборами AT «Альфа-Банк» та єдиним акціонером AT «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію AT «Укрсоцбанк», шляхом приєднання до AT «Альфа-Банк». Згідно рішення № 5/2019 єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк», які зазначені у даному акті, з 15 жовтня 2019 року виникає у AT «АльфаБанк». Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів AT «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт.
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків за передавальним актом від 15 жовтня 2019 року є AT «Альфа-Банк».
Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк» виникає у AT «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акту загальними зборами акціонерів AT «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року. На підставі зазначених документів правонаступником АТ «Укрсоцбанк» та належним кредитором за Кредитним договором та спірним договором іпотеки є АТ «Альфа-Банк».
У подальшому, 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» було змінено назву на АТ «СЕНС БАНК».
Під час перевірки заставного майна АТ «СЕНС БАНК» стало відомо, що квартира, яка є предметом Іпотеки вибула незаконним шляхом з під обтяження та була відчужена на користь відповідача.
З Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно останнім власником квартири, що є предметом іпотеки є ОСОБА_1 , підстава для набуття права власності : договір дарування від 03 березня 2017 року, серія та номер :142.
Як вбачається з витягу, 15 листопада 2013 року приватним нотаріусом Назарчук О.М. Київського міського нотаріального округу було винесено рішення 7983300 про реєстрацію запису про Іпотеку.
25 грудня 2013 року ОСОБА_3 , управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві внесено рішення № 9492929 про припинення іпотеки. Підстава для припинення запису: постанова № 2608/19122/13 від 05 грудня 2013 року.
АТ «Укрсоцбанк» як первинний кредитор, так і АТ «Сенс Банк» своєї згоди на відчудження та зняття обтяження у вигляді іпотеки не надавав.
Як вбачається з відповіді Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року, за даними АСВП у провадженні Суду справа з номером 2608/19122/13 не була зареєстрована.
Позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право як іпотекодержателя порушене, а відтак належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року позовну заяву АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвоката Ременюк Т.О. в інтересах АТ «Сенс Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не застосовано положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою та не застосовано Висновок Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 922/1428/16-ц.
Посилається на те, що судом не взято до уваги, що в момент укладання спірного правочину вже існувало не виконане зобов'язання, підтвердженням чого наявність судового рішення, яке не виконано.
Вказано, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2006 року у справі № 2-2133/2006 року позов задоволено, ОСОБА_2 , разом з неповнолітньою ОСОБА_4 , ухвалено виселити з кв. АДРЕСА_1 . Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в розмірі загального розміру вимоги позивача на всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю в вартості предмета іпотеки в сумі 89 916 доларів США 03 центи, що по курсу НБУ становить на 07 липня 2009 року 686 751 грн 66 коп.
Крім того, станом на сьогодні відкрито виконавче провадження та проводяться виконавчі дії, однак Іпотекодержатель позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, оскільки останній був відчуджений в момент існування рішення суду про стягнення заборгованості, що спростовує посилання суду першої інстанції на те, що право вимоги у позивача виникло лише 27 вересня 2023 року.
Звертає увагу, що у боржника було відсутнє право відчужувати предмет іпотеки без згоди, та відповідно відповідачка не може вважатися належним набувачем, оскільки боржник/продавець по договору діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення позивачем як стягувачем на його майно як боржника та не застосовано Висновок Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/5850/19: «З огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності».
Посилається на те, що в момент укладання спірного правочину існувало не виконане зобов'язання, підтвердженням чого було наявність рішення суду про стягнення заборгованості та заявлені вимоги банку.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи судом повідомлялися належно.
При цьому неявка сторони спору належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, у випадку наявності у справі достатніх матеріалів щодо прав та обов'язків сторін, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає повністю.
Зі справи убачається, що 08 липня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 08-038/250-к, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 78 750 дол США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 07 липня 2020 року. Кредит надано на придбання нерухомого майна, яким є трикімнатна квартира, загальною площею 79,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Пунктом 1.3.1. Кредитного договору визначено, що Кредитор укладає в день укладення цього Договору - з Позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає Кредитору в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого, згідно з п 1.2 договору кредиту надається кредит (а.с. 54-56).
У забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № 02-038/292і від 08 липня 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., та зареєстровано в реєстрі за № 3637.
Відповідно з пунктом 1.1. Договору іпотеки встановлено, що Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Кредитним договором № 08-038/250-к від 08 липня 2005 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, надалі - «Основне зобов'язання», трьохкімнату квартиру, загальною площею 79,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Невід'ємною частиною предмета іпотеки вважаються всі наступні покращення та переобладнання квартири, що будуть проведені за термін дії основного зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.1.1 договору іпотеки предмет іпотеки придбаний Іпотекодавцем за кредитні кошти, що надаються Іпотекодержателем у відповідності з умовами основного зобов'язання і є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 08 липня 2005 року між ОСОБА_5 та Іпотекодавцем (а.с. 49-50).
17 березня 2010 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_2 (а.с.47)
Згідно свідоцтва від 15 листопада 2013 року виданого приватним нотаріусом КМНО Назарчук О.М. зареєстрованого в реєстрі за № 4075 відповідно до ст. 62 ЗУ «»Про виконавче провадження» та на підставі акту про проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна затвердженого начальником ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві, ОСОБА_6 , яка проживає за адресою АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_1 належить на праві власності майно, яке складається з квартири вартістю 480 150 грн, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , що раніше належала ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Косенко Л.А. 08 липня 2005 року за реєстровим № 3632 (а.с. 110).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 12863018 від 15 листопада 2013 року підставою виникнення права власності за ОСОБА_6 є придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (а.с. 111).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно останнім власником квартири є ОСОБА_1 , підстава для набуття права власності: договір дарування від 03 березня 2017 року, серія та номер: 142 (а.с. 39).
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири за адресою АДРЕСА_3 , яке виникло на підставі договору дарування від 03 березня 2017 року, оскільки на момент її придбання у реєстрі були відсутні дані щодо її обтяження. Доказів, які б свідчили про недобросовісність набувачки позивачем суду не надано.
Крім того суд вказав, що позивач набув право вимоги лише 27 вересня 2023 року, а реалізація квартири з прилюдних торгів відбулася 15 листопада 2013 року.
З такими висновками колегія суддів погоджується враховуючи наступне.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Спірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку").
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019 (1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 1 статті 23 Закону України "Про іпотеку", та зазначено, що "іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
[…] Отже, положення частини 1 статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину".
Забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 зроблено висновок, що:
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;
- у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;
- у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
У пункті 7.22 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 14-44гс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, що набрало законної сили.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ "Сенс Банк" вказувало, що спірна квартира була предметом іпотеки, проте відомості про припинення обтяження спірного нерухомого майна були безпідставно вилучені з Державного реєстру іпотек без згоди банку, договір іпотеки не припинив свою дію, у зв'язку з чим наявні підстави для визнати за ним право іпотекодержателя щодо спірної квартири від нового власника.
Разом з тим, колегія суддів вважає зазначити наступне.
При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах "Rysovskyy v. Ukraine", заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року "Kryvenkyy v. Ukraine", заява № 43768/07).
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Отже, положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).
Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 сформульовано висновок, відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 конкретизувала висновки і зазначила, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. При вирішенні таких спорів потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Згідно з частинами першою четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Як установлено матеріалами справи, спірна квартира була придбана відповідачкою у березні 2017 року на підставі договору купівлі-продажу за час відсутності відомостей про її обтяження іпотекою у відповідних державних реєстрах, в той час як попередній власник набув нерухоме майно у власність за наслідками реалізації його з прилюдних торгів у відповідності до акту проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна, затвердженого начальником відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 25 жовтня 2013року, у звязку з чим 15 листопада 2013року було видано відповідне Свідоцтво (а.с.39-42,110-115).
Враховуючи викладене та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд надає правову оцінку обставинам відчуження спірного нерухомого майна на користь відповідачів, зокрема відсутності з 2015 року в державних реєстрах відомостей про обтяження майна іпотекою, а також наявності обставин, які б свідчили про усвідомлення відповідачами факту придбання саме іпотечного майна, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту недобросовісності дій відповідачки при набутті права власності на спірну квартиру та наявності підстав для втручання в її право власності у спосіб, заявлений позивачем.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 201/87/22.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні поданої по справі позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни в інтересах акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: