09 квітня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7797/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б.Б., Гаращенка Д. Р.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: позивача ОСОБА_1 , адвоката Науменка В. В., в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 , та адвоката Зайцевої О. В., в інтересах ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Бородянського районного суду Київської області
від 15 січня 2025 року
у цивільній справі № 939/2264/23 Бородянського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на земельну ділянку,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом, в обґрунтування якого вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 .
За життя у 22.03.2008 йому було подаровано 21/100 частину житлового будинку з частиною надвірних будівель та земельну ділянку площею 0,1250 га, кадастровий номер 32210805001:02:006:0039, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,2500 га, що знаходяться на території АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказувала, що інші 79/100 частин житлового будинку, що належали до смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилась спадщина, яку прийняв його син - відповідач ОСОБА_2 .
Також зазначала, що 22.06.2022 приватним нотаріусом було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 й 20.07.2023 позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 21/100 частки на вищевказаний житловий будинок.
Водночас, у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку їй було відмовлено, оскільки право власності на спадкову земельну ділянку було зареєстроване за відповідачем. Стверджувала, що відповідач, знаючи про дарування його покійним батьком ОСОБА_3 частини житлового будинку та земельної ділянки, свідомо оформив спадкові права на всю земельну ділянку.
Посилаючись на викладене, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори 28.05.2019 на ім'я відповідача, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за законом на вказану земельну ділянку.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 травня 2019 року державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори Київської області Салецьким Ю. Л., зареєстроване в реєстрі за № 2-445, на ім'я ОСОБА_2 , на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, що розташована в АДРЕСА_1 , недійсним.
Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, що розташована в АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,1250 га, зазначену в кадастровому плані, виготовленому Центром ДЗК в 2007 року та доданому до договору дарування земельної ділянки від 22 березня 2008 року під № 1, яка розташована в межах земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вказував, що суд, в порушення норм процесуального права в підготовчому засіданні не залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - державного нотаріуса Бородянської районної державної нотаріальної контори Селецького Ю. О. відповідно до вимог ст. 53 ЦПК України на стороні відповідача, оскільки рішення у справі може вплинути і на його права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Вважає, що покази допитаної судом першої інстанції в якості свідка дочки померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 не можуть бути належним доказом, оскільки з вказаним свідком у відповідача неприязнені стосунки і яка на період встановлювальних обставин була неповнолітньою та із вказаних підстав не могла знати про складуванні документи і їх подальшу реєстрацію.
Зазначав, що суд першої інстанції прийняв до уваги лише докази, надані позивачем, а позицію відповідача ОСОБА_2 , викладену у відзиві на позовну заяву, суд не прийняв до уваги, не перевіривши доказів, на які посилався відповідач.
Звертав увагу, що в п. 1 договору дарування земельної ділянки від 22.03.2008 вказано, що на даній земельній ділянці розташований житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, договір дарування частини житлового будинку посвідчено 18.03.2008 Бородянською районною державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2 на ім'я ОСОБА_3 . Вважає, що нотаріус, посвідчуючи вказаний оспорюваний договір допустив помилку, фактично договір дарування земельної ділянки був посвідчений державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори 22.02.2008 за реєстровим номером 2-1152.
Зазначав, що позивачем був обраний невірний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до ч. 16 ст. 120 Земельного кодексу України.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та адвокат Зайцева О. В, яка діє в його інтересах, підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній, просили про її задоволення.
Позивач ОСОБА_1 та адвоката Науменко В. В., в її інтересах, проти апеляційної скарги заперечили, вважаючи рішення суду законним.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача ОСОБА_1 , адвоката Науменка В. В. в її інтересах, а також відповідача ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката Зайцевої О. В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що на підставі договору дарування від 22 березня 2008 року (реєстр. № 2-1148), посвідченим державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори Дунаєнко І. А., ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 21/100 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а. с. 22-23, 24).
Згідно договору дарування від 22 березня 2008 року (реєстр. № 2-1152), посвідченого державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори Дунаєнко І. А., ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1250 га, зазначену в кадастровому плані під № 1, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,2500 га, на території АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 3221080501:02:006:0039 (а. с. 25).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 (а. с. 19).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 20 липня 2023 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 липня 2023 року за позивачкою ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 21/100 частку житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 20, 21, 29-35).
За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 07 вересня 2023 року, встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 травня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на 79/100 частку житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).
З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 19 вересня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 , яка не зареєстрована, але проживає за адресою АДРЕСА_2 з квітня 2008 року та по теперішній час, є власником будинку згідно свідоцтва про право на спадщину від 20 липня 2023 року. Також у володінні та користуванні за вищевказаним будинком закріплена земельна ділянка площею 0,1250 га, власником якої був ОСОБА_3 , згідно договору дарування від 22 березня 2008 року. На земельній ділянці розташовано будинок, господарські будівлі, гараж, альтанка та інше нерухоме майно. Вказана земельна ділянка обгороджена по периметру парканом з окремим в'їздом та виїздом (а.с.37).
Постановою приватного нотаріуса Луб'яніченко А. В. позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим 3221080501:02:006:0039, після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 (а. с. 18) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.05.2019 (реєстр. №2-445).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті чоловіка, але не може оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку у нотаріуса; оспорюване свідоцтво на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, було помилково видане нотаріусом оскільки не було враховано, що спадкодавець ОСОБА_4 відчужив частину цієї ділянки площею 0,1250 га на користь чоловіка позивачки ОСОБА_3 , житловий будинок, що розташований на цій земельній ділянці належить сторонам на праві спільної часткової власності, та дійшов висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва недійсним. При цьому суд не взяв до уваги аргумент відповідача щодо відсутності реєстрації права власності ОСОБА_3 на отриману в дар частину земельної ділянки, оскільки ця обставина не впливає на наявність такого права чи чинність договору дарування
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно із положеннями статті 131 Земельного кодексу України (у редакції станом на 01.01.2008) громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Земельного кодексу угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються й вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 140 Земельного кодексу права власності на земельну ділянку припиняється унаслідок відчуження земельної ділянки за рішенням власника.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20) до 1 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами ч. 4 ст. 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Особа, яка до 1 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила вона надалі державну реєстрацію свого права власності. Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 1 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості права власності на це майно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено судом, на підставі договору дарування від 22 березня 2008 року (реєстр. № 2-1152) ОСОБА_4 (спадкодавець, який помер) подарував ОСОБА_3 (чоловіку позивачки) земельну ділянку площею 0,1250 га, зазначену в кадастровому плані під № 1, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,2500 га, на території АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 3221080501:02:006:0039 (а. с. 25).
Отже, ОСОБА_4 розпорядився свої правом власності щодо частини земельної ділянки, й із часу укладення договору дарування та його нотаріального посвідчення таке право за ОСОБА_4 припинилося.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Оскільки право власності на земельну ділянку площею 0,1250 га, зазначену в кадастровому плані під № 1, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,2500 га, на території АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 3221080501:02:006:0039 (а. с. 25) не належало ОСОБА_4 на день відкриття спадщини, у нотаріуса не було правових підстав для видачі 19.05.2019 на вказану земельну ділянку свідоцтва про право на спадщину відповідачу.
Зважаючи на те, що із моменту нотаріального посвідчення договору дарування від 22 березня 2008 року (реєстр. № 2-1152) титул власника набув чоловік позивачки ОСОБА_3 , незалежно від здійснення ним реєстраціє права на земельну ділянку, така земельна ділянка на підставі договору дарування належала йому на день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Оскільки позивачка у встановленому порядку прийняла спадщину, і така належить їй від часу її відкриття, видане 28 травня 2019 року безпідставно на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, що розташована в АДРЕСА_1 , перешкоджає у оформленні позивачкою набутого нею на законних підставах права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Отже, права позивача є порушеними і підлягають захисту.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним безпідставно виданого свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане 28 травня 2019 року державним нотаріусом Бородянської районної державної нотаріальної контори Київської області Салецьким Ю. Л., зареєстроване в реєстрі за № 2-445, на ім'я ОСОБА_2 , на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, що розташована в АДРЕСА_1 , скасування запис в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, та визнання за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,1250 га, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Додаткове посилання судом першої інстанції за встановлених обставин спадкування на положення ст. 120 Земельно кодексу, колегія суддів вважає зайвими, адже спадкодавцем ОСОБА_3 набуто прав права власності на земельну ділянку за окремим цивільно-правовим договором.
Твердження апелянта про обрання позивачем невірного способу захисту свого порушеного права, посилаючись на частину 16 статті 120 Земельного кодексу України, є безпідставним, оскільки ґрунтується на хибному розумінні як суті спору, так і застосування зазначеної норми права, адже позивач, звертаючись до суду, прагнула захистити свої спадкові права, які, на її думку, були порушені внаслідок неправомірних дій щодо оформлення спадщини відповідачем. Способом захисту в даному випадку є оспорювання неправомірно виданого свідоцтва про право на спадщину та похідних від нього реєстраційних дій. Такий спосіб захисту передбачений нормами цивільного законодавства (стаття 16 ЦК України), як спосіб відновлення порушеного права шляхом визнання недійсним незаконного правочину або рішення.
За встановлених обставин справи визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстраційних записів та визнання права на успадковану земельну ділянку є належним способом відновлення порушених спадкових прав позивача.
Інші доводи апеляційної скарги за своєю суттю зводиться до висловлення незгоди з рішенням Бородянського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року, без надання належних, вагомих та переконливих аргументів, які б спростовували обґрунтовані висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підставі для видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,1250 га, яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221080501:02:006:0039.
Апелянт переважно обмежується загальними твердженнями про неправильність висновків суду, не вказуючи на конкретні факти, які були встановлені судом неправильно або не повно, та не надаючи доказів на їх спростування, що свідчить про їх безпідставність та є спробою ініціювати повторний розгляд справи без наявності для цього законних підстав. Апеляційний суд не є судом першої інстанції і здійснює перегляд судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, які повинні бути належним чином обґрунтовані. У даному випадку такі обґрунтування відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 08 травня 2025 року.
Судді: Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
Д. Р. Гаращенко