Справа № 500/954/25
16 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач, або ГУ ДПС у Тернопільській області) у якому просив суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №000101/19-00-24-11/2954012294 від 04.02.2025 року Головного управління ДПС у Тернопільській області, Чортківська ДПІ, від 04.02.2025 року, в частині визначення штрафних санкцій у сумі 4001,46 грн. та 563,32 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ). Однак, на думку позивача, для нього як для фізичної особи-підприємця діяла пільга щодо нарахування та сплати ЄСВ на підставі пункту 9-19 розділу VIII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Також зазначає, що у зв'язку із помилковою сплатою ЄСВ на неналежний рахунок він звільняється від фінансової відповідальності на підставі положень п.п.112.8.-1 та пп. 129.9.8 Податкового кодексу України.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що положення податкового законодавства, на які посилається позивач у своїй позовній заяві щодо звільнення від фінансової відповідальності, не поширюються на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Враховуючи, що, позивачем 29.04.2024 було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи №9386210429 за 2023 рік з Додатком 1 "Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", у якій визначено зобов'язання по сплаті єдиного внеску у сумі 18171,12 грн, відповідач вважає правомірним нарахування штрафних санкцій та пені за несплату єдиного внеску.
З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідач отримав 11.03.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідженням письмових доказів у справі встановлено, що позивачем 10.05.2024 року відповідно до квитанції №1326157184 від 10.05.2024 на суму 11 000 грн. та платіжної інструкції № 285 від 10.05.2024 року на суму 7172 грн. сплачено ЄСВ за 2023 рік (а.с. 11-12).
Дані кошти позивачем сплачені на р/р UA638999980000355689201021900 отримувач (Ф-Л ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС, код отримувача 44143637).
Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 04.02.2025 №000101/19-00-24-11/2954012294 ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 4001,46 грн. та нараховано пеню 563,32 грн. за період з 11.05.2024 до 10.06.2024.
Не погоджуючись з такими рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом оскарження у цій справі є податкове повідомлення-рішення відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, при розгляді цієї справи, суд має надати зазначеному рішенню Головного управління ДПС у Тернопільській області оцінку на предмет його відповідності верховенству права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб'єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017 рок) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 року передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на час вирішення спірних правовідносин.
17.03.2022 року набрав чинності Закон України від 05.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким зокрема розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено п. 9-19, який діяв по 31.12.2024, наступного змісту:
"Тимчасово, з 01.03.2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому положення абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовується.
При цьому такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого цього пункту єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався.".
Аналізуючи обставини справи та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що законодавець вказаною нормою встановив, що всі підприємці мають право не нараховувати, не обчислювати і не сплачувати ЄСВ за себе з 01.03.2022 року (тобто починаючи зі сплати за березень) і протягом усього часу до припинення/скасування воєнного стану в Україні, а також протягом 12 місяців після припинення/скасування воєнного стану. При цьому, вище згадане послаблення не є відстрочкою від сплати ЄСВ фізичних осіб-підприємців за себе, а є саме звільненням від сплати.
Відтак, суд погоджується із доводами позивача, що він був звільнений від обов'язку щодо нарахування та сплати за себе єдиного внеску.
Матеріали справи не містять доказів подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік з Додатком 1 "Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", в зв'язку з чим судом відхиляються доводи відповідача про подання позивачем декларації.
При цьому саме відповідач як суб'єкт владних повноважень в силу частини 2 статті 77 КАС України повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, виходячи із встановлених судом обставини справи та системного аналізу наведених законодавчих норм, суд приходить до висновку про необґрунтоване нарахування позивачу пенні та застосування до нього штрафу за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та визнає податкове повідомлення-рішення №000101/19-00-24-11/2954012294 від 04.02.2025 таким, що не відповідає критеріям законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи та не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Судові витрати
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою та третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 17.02.2025 №215600426655.
Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 04.02.2025 №000101/19-00-24-11/2954012294 про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 (тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003 код ЄДРПОУ 44143637).
Головуючий суддя Юзьків М.І.