Номер провадження: 22-ц/813/3473/25
Справа № 947/24667/24
Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.
Доповідач Сегеда С. М.
06.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Єгорова О.С.,
представника ОСОБА_2 - адвоката Павлишина Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єгорова Олександра Сергійовича на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року про відмову у відкритті провадження за зустрічною позовною заявою, постановлену під головуванням судді Скриль Ю.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
12.08.2024 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
29.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року у відкритті провадження за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.91-94).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Єгоров О.С. ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року про відмову у відкритті провадження за зустрічним позовом та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.104-105).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Павлишин Ю.М. просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.120-122).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2024 відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
29 жовтня 2024 року стороною відповідача подано до суду зустрічну позовну заяву про розірвання шлюбу, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом цивільній справі.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що в провадженні суду вже мається позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, про що також ставиться питання і в зустрічному позові ОСОБА_1 , однак зазначені інші підстави розірвання шлюбу.
У зв'язку з цим, ухвалою того ж суду від 05.12.2024 року у прийнятті зустрічної позовної заяви було відмовлено, із посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки в провадженні суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, з огляду на наступні обставини.
Так, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Таким чином, законодавець закріпив 3 умови, які є необхідними для відмови у відкритті провадження у справі:
-Тотожність сторін;
-Тотожність предмету спору;
-Тотожність підстав позову.
Не заперечуючи проти того факту, що предметом позову в обох позовах є припинення шлюбних відносин, а склад сторін є тотожним, на думку колегії суддів судом першої інстанції був проігнорований той факт, що позови містять повністю протилежні підстави для пред'явлення відповідних вимог про розірвання шлюбу.
Колегія суддів зазначає, що підстави для розірвання шлюбу визначені у ст. 112 СК України, зі змісту якого слідує, що наведена норма права не містить чіткого переліку відповідних підстав, проте визначає коло таких підстав, завдяки яким подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного із подружжя інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
На думку колегії суддів, суду першої інстанції належало прийняти до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 і розглянути його разом з первісним позовом ОСОБА_2 .
Відмовою у прийнятті зустрічного позову, суд фактично позбавив позивача за зустрічним позовом доступу до суду, в аспекті доведення перед судом своїх вимог, чим порушено ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таких правових позицій дотримується в своїй практиці і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Зазначена позиція ЄСПЛ знайшла своє відображення також у Постанові Верховного Суду № 177/1163/16-ц від 5 серпня 2020 року, висновки якого відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковими для урахування судами нижчих ланок.
Так, в постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20) зазначено, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.
Все вищевикладене свідчить про те, що відмова у прийнятті позовної заяви без чітко визначеної кодексом процесуальної заборони є нічим іншим як порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її спростовують, оскільки ухвалу прийнято не у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єгорова Олександра Сергійовича задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року про відмову у відкритті провадження за зустрічною позовною заявою скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.05.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева