Номер провадження: 22-ц/813/1946/25
Справа № 511/3564/23
Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.
Доповідач Назарова М. В.
13.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3
на заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 червня 2024 року, ухвалене Роздільнянськиим районним судом Одеської області у складі: судді Гринчак С.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,
16 листопада 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з вказаним позовом, який мотивувала тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.01.2016, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11.10.2019 розірваний. За час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, з сином не спілкується на протязі тривалого часу, розвитком та життям дитини не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує, у зв'язку з чим має бути позбавлений батьківських прав відносно свого сина.
Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовлено у повному обсязі.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Рішення мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки.
В обґрунтування своїх вимог, з посиланням на положення Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», вказує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, а саме: після розірвання шлюбу відповідач свідомо вирішив повністю розірвати будь-які стосунки з сином, не бере участі у вихованні, не надає матеріальну допомогу та не цікавиться життям сина. Позивачка неодноразово намагалася відновити зв'язок між ними, однак відповідач відмовлявся. Більш того, повідомив, що робить це навмисно, щоб у сина сформувалося відчуття відсутності батька, нестачі його уваги і щоб син почав його за це ненавидіти. Позивачка вважає таку поведінку неприпустимою та вказує, що це свідоме бажання батька нанести сину психологічної травми, завдати шкоди його ментальному здоров'ю.
Вказує, що не зрозуміло, чому суд не врахував, що на момент подачі позовної заяви, відповідач не виявив жодного бажання хоча б поцікавитися як почувається дитина, не допомагав їй.
Суд не врахував, що відповідачу ніколи не чинилися перешкоди у спілкуванні чи зустрічах з сином, а навпаки здійснювалися спроби налагодити контакт.
Крім того, відсутність підтвердження, що батько будь-яким чином контактував з органами опіки або брав участь у судовій справі є підтвердженням того, що батько не цікавиться життям дитини.
Посилаючись на постанову Верхового Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року по справі 753/2025/19 та ЄСПЛ у справі «Хант проти України», які наголошували, що факт заперечення проти позову про позбавлення батьківський прав може свідчити про інтерес до дитини, скаржник зазначає, що відсутність в матеріалах справи будь-яких заперечень від відповідача свідчить про відсутність жодного інтересу до справи і є підтвердженням ігноруванням своїх батьківських обов'язків.
Попередження, яке зробив суд першої інстанції, є абсолютно неефективним способом захисту прав позивачки, застосування попередження може бути застосоване, коли є обґрунтовані підстави, що батько може змінити свою поведінку, а не в даному випадку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та пояснила, що сторони спільно мешкали в Одеській області, і за півроку до розірвання шлюбу припинили спільне проживання, коли позивачка разом із дитиною переїхала до м. Одеса, аліменти з батька дитини позивачка не стягувала, а контакт з відповідачем пропав 5 років тому, місцезнаходження чоловіка їй не відоме.
Позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися, зокрема: позивачка шляхом сповіщення її представника в установленому законом порядку, повістку отримав 16.04.2025 21:49:38 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 65); відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України в установленому законом порядку, оскільки поштове повідомлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 71-72).
Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області отримала повістку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 66);
3-я особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області надала заяву про розгляд справи без участі їх представника (а.с. 68).
Вказане відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.01.2016, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11.10.2019 розірваний. Рішення набрало законної сили 28.11.2019 року (а.с. 15-17).
За час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 03.10.2017 року Роздільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, на підставі актового запису № 396, в графі батько зазначено - ОСОБА_2 , в графі мати - ОСОБА_1 (а.с. 14).
Після розлучення, неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з матір'ю.
Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області № 266 від 24.05.2024, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але за місцем реєстрації ніколи не проживала і не проживає по теперішні час (а.с. 157).
Вказане підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_5 , яка зареєстрована та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 159).
Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області № 254 від 17.05.2024 року, громадян ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але за місці реєстрації не проживає з дати реєстрації з 23.05.2007 по теперішній час (а.с. 161), що підтверджуються письмовими поясненнями сусідів: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 158, 160).
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Колегія суддів зауважує, що в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд зробив правильні висновки щодо відсутності підстав для доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Щодо доводів апеляційної скарги, що після розірвання шлюбу відповідач свідомо вирішив повністю розірвати будь-які стосунки з сином, не бере участі у вихованні, не надає матеріальну допомогу та не цікавиться життям сина, апеляційним судом не встановлено доказів, як стверджує позивачка, свідомого нехтування відповідачем від виконання своїх обов'язків у вихованні.
Також суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідач робить це навмисно, щоб у сина сформувалося відчуття відсутності батька, нестачі його уваги і щоб син почав його за це ненавидіти, а також твердження позивачки про свідоме бажання батька нанести сину психологічної травми, завдати шкоди його ментальному здоров'ю, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази для підтвердження наведених обставин, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущення та твердженнях, докази на підтвердження яких відсутні.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області № 48 від 24.05.2024 встановлено, що у Служби у справах дітей виконавчого комітету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області відсутні відомості для підготовки письмового висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , оскільки сторони з дня реєстрації не проживали та не проживають за адресою своєї реєстрації (а.с. 156).
Посилання скаржника на відсутність підтвердження, що батько будь-яким чином контактував з органами опіки або брав участь у судовій справі, що свідчить про те, що батько не цікавиться життям дитини, не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі N 461/7387/16-ц (провадження N 61-29266св18) зробив такий висновок, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин»
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надані докази, які б підтверджували факт вжиття до відповідача заходів реагування та впливу з боку відповідних органів з приводу неналежного виконання ним батьківських обов'язків щодо сина, не надані докази того, що до звернення до суду з позовною заявою відповідач попереджався відповідними органами про наслідки невиконання батьківських обов'язків, до нього застосувались відповідні заходу впливу з метою зміни поведінки, тобто суду не надані докази того, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо та вжиті заходи юридичної відповідальності не дали позитивних змін, що давало б підстави для застосування до батька дитини такого крайнього заходу відповідальності, як позбавлення батьківських прав.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Всупереч доводу апеляційної скарги щодо попередження, яке зробив суд першої інстанції, колегія суддів вважає його доцільним і застосування такого сприятиме зміні ставлення відповідача до виховання дитини, а також свідченням використання судом всіх належних в даному випадку засобів впливу на відповідача.
Посилання заявниці на те, що у неї наразі склалася родина, в якій панують родинні стосунки, у тому разі і між сином та її новим чоловіком, не може бути тим беззаперечним фактом, який би свідчив про те, що позбавлення рідного батька батьківських прав буде відповідати якомога найкращим інтересам дитини.
Отже, доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до незгодою із судовим рішенням, проте не містять змістовних та переконливих мотивів для задоволення позову та позбавлення батька батьківських прав, не заслуговують на увагу та є безпідставними.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Бабенко Яни Вікторівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 16 травня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко