Справа № 147/84/25
Провадження №11-кп/801/586/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
12 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі :
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.04.2024 за №42024022120000085,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 березня 2025 року,
яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка, Тростянецького району Вінницької області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня, непрацевлаштованого, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше несудимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду.
Згідно з вироком ОСОБА_7 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №8/101 від 11.01.2024, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 підлягає призову на військову службу за мобілізацією.
11.01.2024 в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 була вручена повістка №8626, виписана на його ім'я, з вимогою з'явитися 24.01.2024 о 15 год. 00 хв. до збірного пункту, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини 25.01.2024 о 05 год. 00 хв., а також роз'яснено, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися на збірні пункти ТЦК та СП у строки зазначені в отриманих ними повістках.
Діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, ОСОБА_7 умисно не прибув 24.01.2024 о 15 год. 00 хв. до збірного пункту, який знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , про що були складені відповідні акти фіксування неприбуття військовозобов'язаного по повістці на відправку від 24 та 25 січня 2024 року. Внаслідок чого, ОСОБА_7 порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити оскаржуваний вирок у частині призначення покарання, призначивши йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробовуванням та іспитовим строком, установивши іспитовий строк тривалістю один рік. Розгляд апеляційної скарги просить проводити у його відсутність.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що є юридично необізнаним, права обвинуваченого, у тому числі і право на захист, судом йому не роз'яснювалися, а тому він їх не реалізував. Суд не роз'яснив йому підстави відводу суду, секретарю судового засідання, прокурору та не надав можливості звернутися із вступною промовою. Також суд не роз'яснив суть обвинувачення, не встановив, які обставини визнаються, а які заперечуються. Звертає увагу на те, що під час допиту суд мав би побачити, що він не визнавав вини у формі прямого умислу, оскільки у свої показах він чітко вказав, що в день, зазначений у повістці, він повертався з м. Одеси, куди возив зерно, оскільки підробляє водієм вантажного автомобіля, тому фізично не встигав з'явитися по повістці у вказаний час.
Вважає, що прокурор виявляв явну зацікавленість у вирішенні його справи саме у спрощеному порядку на підставі ч.3 ст.349 КПК України та схиляв його до дачі показів, що підтверджується записом судового засідання від 13.02.2025. Наголошує, що на відеозаписі судового засідання від 13.03.2025 під час судових дебатів він не зафіксований, тому фіксація судового засідання не відображає його хід.
Також звертає увагу на те, що судом не в повному обсязі з'ясовано дані про його особу та невмотивовано відхилено висновок органу пробації.
Позиції сторін кримінального провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , просив залишити її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 про судовий розгляд повідомлений належним чином, у апеляційній скарзі просив судовий розгляд проводити у його відсутність.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуваний вирок відповідає у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 правильності цих висновків не спростовують.
Зокрема, безпідставними є доводи обвинуваченого про те, що він є юридично необізнаним, права обвинуваченого, у тому числі і право на захист, судом йому не роз'яснювалися, а тому він їх не реалізував.
Із змісту журналу судового засідання від 04.02.2025, а також із технічного засобу фіксування кримінального провадження в суді першої інстанції у цей ж день убачається, що головуюча з'ясовувала в обвинуваченого ОСОБА_7 про те чи вручена йому пам'ятка про права та обов'язки, чи зрозумілі вони йому та чи потребує він їх роз'яснення. Натомість обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив факт вручення пам'ятки про права та обов'язки, вказавши, що права йому зрозумілі, роз'яснень не потребує.
Окрім цього, із журналу судового засідання від 13.02.2025, а також із технічного засобу фіксування кримінального провадження в суді першої інстанції убачається, що головуюча знову з'ясовувала у обвинуваченого про те чи вручена йому пам'ятка про права та обов'язки, чи зрозумілі вони йому та чи потребує він їх роз'яснення. У цьому ж судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 знову підтвердив факт вручення пам'ятки, а також вказав, що права зрозумілі, роз'яснень не потребує.
Факт вручення обвинуваченому пам'ятки про права та обов'язки підтверджується розписками від 04.02.2025, 13.02.2025, які наявні у матеріалах кримінального провадження.
Статтею 345 КПК України чітко регламентовано, що судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам'ятку про їхні права та обов'язки, передбачені цим Кодексом. Після ознайомлення з пам'яткою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх.
Таким чином, Законодавець не зобов'язує суд з власної ініціативи роз'яснювати учасникам судового процесу їх права. Права роз'яснюються лише у разі необхідності, на вимогу особи, яка їх не зрозуміла.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_7 було двічі вручено пам'ятку про його права та обов'язки. Після ознайомлення з пам'яткою головуюча з'ясовувала у нього чи зрозумілі йому його права та обов'язки. Жодних заяв чи клопотань про те, що права не зрозумілі та є необхідність у їх роз'ясненні обвинувачений суду не заявляв.
Матеріали кримінального провадження не свідчать про те, що ОСОБА_7 на стадіях досудового розслідування або судового розгляду заявляв клопотання про залучення захисника. Обвинувачений ОСОБА_7 на запитання головуючої 04.02.2025 у судовому засіданні відповів, що бажає здійснювати свій захист самостійно.
Разом з тим, кримінальний процесуальний закон передбачає обов'язок органу досудового розслідування або суду в обов'язковому порядку забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 КПК України участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. Обставин, передбачених ст. 52 КПК України, які б свідчили про обов'язкову участь захисника у цьому кримінальному провадженні колегією суддів також не встановлено. Зважаючи на вказане, апеляційний суд не вбачає порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист у кримінальному провадженні, з огляду на що відкидає відповідні доводи апеляційної скарги.
Також безпідставними є доводи обвинуваченого про те, що судом не роз'яснено підстави відводу суду, секретарю судового засідання, прокурору, оскільки ч.2 ст.344 КПК України не встановлює для суду обов'язку роз'яснювати учасникам кримінального провадження підстави відводу, а лише зобов'язує суд роз'яснити учасникам судового провадження право відводу та з'ясувати чи заявляють вони кому-небудь відвід.
Щодо доводів обвинуваченого про те, що суд не надав йому можливості виступити із вступною промовою, то колегія суддів не вважає вказане порушення істотним, оскільки обвинувачений мав можливість висловити свою позицію під час допиту, дослідження доказів, які характеризують його особу, а також давати пояснення під час судових дебатів та останнього слова. До того ж, сторона обвинувачення у судовому засіданні відмовилася від вступної промови, оскільки обвинувачений визнав свою вину.
Що стосується узагальнених доводів апеляційної скарги про недотримання судом положень ст. 349 КПК України, нероз'яснення суті обвинувачення, не встановлення судом, які обставини визнаються, а які заперечуються.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду головуючою було з'ясовано чи отримано ОСОБА_7 обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування та чи визнає він свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Обвинуваченим було підтверджено отримання обвинувального акта та зазначено про те, що він визнає свою вину. Крім того, прокурором було оголошено зміст обвинувального акта у судовому засіданні, головуючою було належним чином роз'яснено обвинуваченому, що у разі визнання вини та згоди проводити судовий розгляд в порядку ч.3 ст.349 КПК України, обвинувачений буде позбавлений права оскаржити вирок з підстав, які ніким не оспорювалися у суді першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що формальне нероз'яснення судом суті висунутого обвинувачення за обставин даного провадження не призвело до істотного порушення прав обвинуваченого, оскільки останній, зважаючи на його подальшу участь у судових засіданнях та надані ним покази, цілком усвідомлював суть висунутого обвинувачення.
Надуманими є доводи обвинуваченого про те, що під час допиту суд мав би побачити, що він не визнавав вини у формі прямого умислу, оскільки у свої показах чітко вказав, що в день, зазначений у повістці, він повертався з м. Одеси, куди возив зерно, оскільки підробляє водієм вантажного автомобіля, тому фізично не встигав з'явитися по повістці у вказаний час.
Аналіз показів обвинуваченого, наданих у суді першої інстанції, свідчить про зворотнє. Так, під час допиту обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив, що повістку отримав 11.01.2024, після цього до 24 січня 2024 року нікому не повідомляв про неможливість прибути на збірний пункт, не розумів, яка відповідальність настає за його дії, однак розумів, що вчиняє злочин. 24.01.2025 ще був в дорозі, повернувся можливо 25 січня 2024, точної дати не пам'ятає. Після приїзду додому в ТЦК не з'явився, так як знав, що якщо другий раз піде служити, то можливо звідти не повернеться, а у нього двоє дітей, яких потрібно утримувати. Зазначив, що розуміє, що вчинив злочин, не з'явившись по повістці в ТЦК. На запитання прокурора про те, що було важливіше з'явитися по повістці чи виконати зобов'язання з перевезення зерна, вказав, що важливіше було з'явитися по повістці. Також вказав, що 24 січня 2025 року нікого з працівників ТЦК не повідомляв про те, що не може вчасно з'явитися по повістці, оскільки перебуває в дорозі.
Не вбачає колегія суддів явної зацікавленості прокурора у вирішенні справи обвинуваченого саме у спрощеному порядку на підставі ч.3 ст.349 КПК України, схиляння його до дачі показів, як про це зазначає обвинувачений.
Із відеозапису судового засідання від 13.02.2025 вбачається, що прокурор жодного тиску чи схиляння обвинуваченого до проведення судового розгляду в порядку ч.3 ст.349 КПК України не вчиняв, а лише висловлював свої міркування щодо порядку дослідження доказів з огляду на визнання вини обвинуваченим та його відмову давати покази.
Відсутність обвинуваченого на відеозаписі судового засідання від 13.03.2025 під час судових дебатів пояснюється тим, що обвинувачений потрапив у сліпу зону огляду камери, яка записувала судове засідання, тому на відеозаписі зафіксовано лише частину його руки. Разом з тим, наявний відеозапис дає можливість переглянути усе, що відбувалося в судовому засіданні 13.03.2025. При цьому в апеляційній скарзі обвинуваченим не заперечується його присутність у судовому засіданні 13.03.2025.
Також колегія суддів не погоджується з доводами обвинуваченого про те, що судом не в повному обсязі з'ясовано данні про його особу.
У даному разі дані про особу обвинуваченого судом були з'ясовані на підставі матеріалів, які знаходилися в матеріалах кримінального провадження. Посилання обвинуваченого на те, що судом не враховано його участь у бойових діях під час проведення АТО та позитивну характеристику від командування безпідставні, оскільки вказані відомості були відсутні в матеріалах провадження. При цьому головуюча у судовому засіданні 04.02.2025 запитувала обвинуваченого про те чи є у нього клопотання про витребовування доказів, у тому числі документів, допиту свідків тощо. Однак, обвинувачений ОСОБА_7 вказав, що немає необхідності витребовувати документи та викликати свідків.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді трьох років позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, суд першої інстанції урахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено, особу обвинуваченого, який раніше несудимий, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває та за медичною допомогою до лікаря - психіатра не звертався (за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на нього не надходило, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність обставин, які його пом'якшують, а саме щире каяття.
Вказані обставини, на переконання колегії суддів, стали підставою для призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність, що відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Натомість посилання обвинуваченого на досудову доповідь, відповідно до якої у обвинуваченого середній ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, а також середня ймовірність вчинення повторного правопорушення та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що досудова доповідь під час призначення покарання для суду має рекомендаційний характер. Водночас необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, обумовлена нагальними потребами держави в захисті її суверенітету і територіальної цілісності у зв'язку відкритою військовою агресією, неможливістю боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень іншими особами у випадку м'якості призначеного покарання, що призводить до свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, а це негативно впливає на стан укомплектованості військових частин, а отже і обороноздатності всієї країни.
До того ж, обвинувачений ОСОБА_7 , ухиляючись від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та виправдовуючи свою позицію необхідністю догляду та утримання своїх дітей, нівелює важливість виконання конституційного обов'язку іншими співгромадянами та перекладає свій обов'язок із захисту Вітчизни, у тому числі і своїх рідних, на інших співгромадян, а тому, зважаючи на фактичні обставини даного провадження відсутні підстави для застосування ст. 75, 76 КК України.
У зв'язку з цим колегія суддів переконана, що призначений судом першої інстанції вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_7 повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і не є надто суворим.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої інстанції під час розгляду провадження норм кримінального та кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість ухваленого вироку.
На підставі викладеного вище, подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки не містить правових підстав для зміни оскаржуваного вироку.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 за ст.336 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4