Справа № 128/3374/24
Провадження № 22-ц/801/850/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.
Доповідач:Ковальчук О. В.
15 травня 2025 рокуСправа № 128/3374/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 23 січня 2025 року у м. Вінниці під головуванням судді цього суду Саєнко О.Б., дата складання повного судового рішення не відома,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , який обґрунтувала тим, що із відповідачем вони проживали разом як одна сім'я з кінця 2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина - ОСОБА_3 . Батьком доньки в свідоцтві про народження дитини записаний ОСОБА_2 . Після чого, 10.03.2023 року з відповідачем вони уклали шлюб.
Проте по сьогоднішній час їх сімейні відносити перебувають у напруженому становищі. Відповідач час від часу допомагає їй утримувати дитину матеріально, однак це відбувається нерегулярно.
Зазначила, що між нею та відповідачем на момент пред'явлення позову не досягнуто згоди з приводу грошового утримання та виховання дитини,
За таких обставин, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дати подання позову, до досягнення дитиною повноліття.
23.01.2025 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.08.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, фактично просить оскаржуване судове рішення змінити в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, з 1/6 до 1/4 частини усіх видів його заробітку.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що визначений розмір аліментів на утримання спільної дитини сторін (1/6 частини всіх видів його заробітку), буде також дозволяти відповідачу матеріально утримувати дітей від першого шлюбу, а саме неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який продовжує навчатися, є необґрунтованим з огляду на таке.
Старшому сину відповідача - ОСОБА_5 вже виповнилось 20 років, тобто він є повнолітнім, при цьому скаржник вказує, що відсутнє рішення суду або нотаріально засвідчений договір між батьками, що б підтверджувало те, що відповідач здійснює утримання, зокрема сплату аліментів, на користь сина.
Також ОСОБА_1 зауважує, що відповідач не надав будь-яких доказів, зокрема банківські квитанції чи платіжні доручення, які б підтверджували той факт, що він здійснює утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 .
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Враховуючи ціну пред'явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 391, в якому батьком зазначений відповідач ОСОБА_2 , а матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 8).
10.03.2023 року між сторонами було зареєстрований шлюб у Вінницькому відділі держаної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , актовий запис № 70 (а.с. 9).
З копії витягів з реєстру територіальної громади від 06.07.2023 року вбачається, що малолітня ОСОБА_3 зареєстрована разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5,7).
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , який рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10.06.2002 року (справа № 2-304/2002) розірвано (а.с. 51), про що також свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 10.03.2023 року (а.с. 52).
Після розірвання шлюбу, за час спільного проживання відповідача ОСОБА_2 з громадянкою ОСОБА_7 , у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, які містяться в матеріалах справи (а.с. 43,44).
Згідно із довідкою № 46/01-10653 від 25.11.2024 року, виданою ректором Національної академії внутрішніх справ МВС України, спільний син ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається на 4-му курсі Національної академії внутрішніх справ на денній формі навчання, за державним замовленням, для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю «Право», термін навчання з 28.08.2021 року до 12.03.2025 року (а.с. 62).
Крім цього, 28.11.2024 року ОСОБА_7 власноруч написала заяву, в якій зазначила, що вона підтверджує той факт, що її колишній чоловік ОСОБА_2 за їхньою спільною домовленістю добровільно сплачує їй 1/3 частину заробітку на утримання їхніх двох спільних дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 50).
Відповідач ОСОБА_2 на даний час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, про що свідчить копія довідки № 1833/73/2539 від 20.10.2024 року, виданої командиром військової частини НОМЕР_4 (а.с.54).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставин, які б доводили необхідність звільнення відповідача від обов'язків утримувати доньку, судом не встановлено. При цьому, суд, враховуючи матеріальне становище відповідача, зокрема те, що він є фізично здоровою людиною, працездатного віку, на даний час перебуває на військові службі за призовом під час мобілізації, добровільно також сплачує аліменти на утримання двох дітей від попереднього шлюбу, дійшов висновку, що відповідач може надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів).
Визначаючись щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд вважав, що такий розмір аліментів на утримання спільної дитини сторін буде справедливим та достатніми для матеріального забезпечення малолітньої доньки ОСОБА_3 , а також дозволятиме відповідачу матеріально утримувати дітей від першого шлюбу, а саме неповнолітню доньку ОСОБА_4 та надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину ОСОБА_5 , який продовжує навчатися.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Таким чином, врахувавши матеріальне становище відповідача, як платника аліментів та встановивши наявність у нього інших дітей, суд дійшов правильного висновку про те, що батько ОСОБА_2 може сплачувати аліменти на утримання своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 саме у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів).
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що відповідач здійснює утримання, зокрема сплату аліментів, дітей від першого шлюбу, а саме неповнолітньої доньки ОСОБА_4 та надає матеріальну допомогу повнолітньому сину ОСОБА_5 , який продовжує навчатися, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не спростовують обов'язок батька брати участь у матеріальних витратах на дітей, які потребують такої допомоги.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява колишньої дружини відповідача, в якій вона зазначила, що підтверджує той факт, що її колишній чоловік ОСОБА_2 за їхньою спільною домовленістю добровільно сплачує їй 1/3 частину всіх видів свого заробітку на утримання їхніх двох спільних дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про незаконність та необґрунтованість судового рішення чи невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Таким чином, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк