16 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3411/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Привалова А. І.
від 28.11.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.
від 08.04.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт", Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" та Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання недійсним звіту про оцінку майна, що було примусове відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складений суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт";
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити з акту № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн за результатами оцінки, складеної суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні оцінки майна - порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) та РСИ - 12К (Ш-961У) Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" не було дотримано вимог статей 12, 31 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, не забезпечено об'єктивність оцінки вилученого у позивача майна. Відтак, порушення, допущені при проведенні оцінки примусово відчуженого майна, порушують право Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на отримання повного відшкодування вартості вилученого майна в майбутньому.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі № 910/3411/24 у задоволенні позову відмовлено
Постановою від 08.04.2025 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі № 910/3411/24.
30 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК", Судом встановлено, що її слід залишити без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" зазначило, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 2 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки вважає, що правовідносини у справі № 910/3411/24 та у справі № 914/881/17 не є подібними, а отже посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 є нерелевантними, так як позовні вимоги у цій справі стосувалися визнання недійсним звіту про оцінку майна, який в межах тих правовідносин дійсно не створював ніяких правових наслідків в тому числі у майбутньому, а використовувався лише як доказ у іншій справі про витребування майна, до того ж правовідносини не регулювалися Законом України "Про передачу,
примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Втім, у разі подання касаційної скарги за наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього. Тобто, за логікою наведеної норми скаржник повинен не погоджуватися із висновком саме Верховного Суду. Посилання ж на помилкове застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, яких Суд дійшов у правовідносинах, та які, за оцінкою скаржника, не є подібними до правовідносин у справі, рішення в якій оскаржуються, не є належним обґрунтуванням випадку, який передбачено пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" зауважує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо належного способу захисту прав позивача у випадку його незгоди з оцінкою майна, яке було примусово відчужене на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який передбачає, що оцінка майна, за якою попередньому власнику було відшкодовано вартість примусово відчуженого майна, може бути оскаржена до суду.
Водночас у разі визначення підставою касаційного оскарження виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен чітко зазначити конкретну норму (норми) права (пункт, частину, статтю) щодо якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду її (їх) застосування і висновок щодо застосування якої (яких) необхідно зробити Верховному Суду.
Попри вказане, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" не зазначило щодо застосування якої/яких норми/норм права відсутні висновки Верховного Суду її/їх застосування.
Згідно із частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу.
З огляду на викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" залишається без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України із наданням скаржнику строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків шляхом викладення належного обґрунтування виключних випадків касаційного оскарження, передбачених пунктами 2 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказівок Верховного Суду, наведених в цій ухвалі.
Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24 залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВК" строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВК", що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Верховного Суду Н. М. Губенко