Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/233/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Базака А.А.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Рись В.Г., адвокат, ордер серії АХ № 1235050 від 21 січня 2025 року,
відповідача: Кондратенко О.С., самопредставництво,
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ», місто Харків,
до ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, Харківська обл., місто Люботин,
про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування, визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення, поновлення відомостей, -
Позивач, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування ФГ “Харків Агро Продукт» на земельну ділянку кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 через відсутність судового рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою; визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ “Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389; поновлення в ДРРП відомостей про право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2230355263251; номер запису про інше речове право: 39352461) ФГ “Харків Агро Продукт», які було внесено до реєстру за рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою ФГ “Харків Агро Продукт» від 24.03.2023, індексний номер рішення: 66914733 (з урахуванням ухвали суду від 04 березня 2025 року).
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 січня 2025 року відмовлено ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ" у задоволенні заяви про забезпечення позову. 29 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ" без руху. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 лютого 2025 року прийнято позовну заяву ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/233/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/233/25 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2025 року задоволено клопотання відповідача, ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про долучення доказів до відзиву (вх. № 4493 від 19 лютого 2025 року). Прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи докази, додані до клопотання (вх. № 4493 від 19 лютого 2025 року). 04 березня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заяву (вх. № 5433 від 03 березня 2025 року) позивача, ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ", про зміну предмета позову. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10 березня 2025 року задоволено клопотання позивача, ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ", про долучення доказів (вх. № 5929 від 06 березня 2025 року). Визнано поважними причини неподання в строк доказу. Встановлено позивачу додатковий строк до 06 березня 2025 року на подання доказу - листа вих. № 03-36/926 від 03.03.2025 року. Прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи доказ, що доданий до клопотання про долучення доказів (вх. № 5929 від 06 березня 2025 року), а саме: лист вих. № 03-36/926 від 03.03.2025 року. 24 березня 2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 квітня 2025 року. 07 квітня 2025 року суд розпочав розгляд справи по суті.
Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 4300 від 18 лютого 2025 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 лютого 2025 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 5159 від 26 лютого 2025 року та вх. № 5272 від 27 лютого 2025 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 березня 2025 року; відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6380 від 12 березня 2025 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 березня 2025 року. 03 березня 2025 року (вх. № 5433) позивачем подано заяву про зміну предмета позову, яка прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 04 березня 2025 року; відповідачем надано відзив на заяву про зміну предмета позову (вх. № 6381 від 12 березня 2025 року), прийнятий до розгляду з залученням матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 березня 2025 року; позивачем надано відповідь на відзив на заяву про зміну предмета позову (вх. № 6609 від 14 березня 2025 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 14 березня 2025 року; відповідачем надано заперечення (вх. № 7070 від 19 березня 2025 року), прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 березня 2025 року.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Суд констатує про те, що ним дотримано строки проведення підготовчого провадження. Водночас, перебування представника відповідача у відпустці в період з 05 по 09 травня 2025 року (представник здійснює юридичний супровід справи в суді) унеможливило проведення судового засідання 05 травня 2025 року і дані обставини є незворотними та об'єктивними, що зумовило призначення судового засідання на 12 травня 2025 року; справу по суті розглянуто в межах розумного строку для даної справи, оскільки визначений ст. 195 ГПК України 30-ти денний строк, в даному випадку, не є розумним (12 травня 2025 року проти 07 травня 2025 року).
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, за позивачем було зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 6325157600:02:004:0002; реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2230355263251; номер запису про інше речове право: 39352461 у державному реєстрі речових прав на майно. Право постійного користування на земельну ділянку виникло у позивача внаслідок передачі вказаного права від фізичної особи-засновника ( ОСОБА_1 ) до позивача як юридичної особи, створеної в формі фермерського господарства. Водночас, рішенням LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389 вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 25,4 га (кадастровий номер 6325157600:02:004:0002) з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства» та Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 047684, з подальшим віднесенням земельних ділянок до земель запасу. В рішенні ЛМР, як підставу винесення рішення, вказано службову записку начальника відділу земельних відносин про систематичну несплату податку на землю. Однак, позивач вважає таке твердження відповідача таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач сплачує податок на землю за ставкою, встановленою Відповідачем у рішенні LXXXVIII сесії Люботинської міської ради VII скликання від 02.07.2020 № 247, виходячи із діючої нормативно-грошової оцінки земельної ділянки у порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Позивачу невідомо на які допустимі докази спирався відповідач при винесенні рішення ЛМР. Згідно з Витягами, наданими з інформаційно-консультаційної системи ДПС України, позивач не має заборгованості зі сплати податку на землю, розташовану на території Люботинської МТГ за 2023 та 2024 роки. Отже, як зазначає позивач, відповідач, незважаючи на відсутність факту правопорушення (систематичної несплати податку на землю) з боку позивача, все ж безпідставно та незаконно виніс рішення ЛМР, чим перевищив свої повноваження як органа місцевого врядування - власника земельної ділянки. Також, на переконання позивача, рішення ЛМР винесено відповідачем з перевищенням повноважень, з грубим порушенням порядку, передбаченого діючим законодавством для припинення права постійного користування земельною ділянкою. У ст. 144 ЗК України вказано порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства. Так, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк (ч. 1. ст. 144 ЗК України). Позивач заперечує проти припинення права постійного користування земельною ділянкою. Згода на вилучення земельної ділянки позивачем не надавалася. Приписи про припинення порушення земельного законодавства позивач не отримував. Позивач стверджує, що відповідач не мав повноважень приймати рішення про вилучення земельної без згоди позивача (користувача), тому рішення ЛМР є незаконним та таким, що прийнято з перевищенням повноважень. Окрім цього, позивач зазначає, що рішення ЛМР порушує ст. 19 Конституції України та принцип «належного врядування», закріплений у практиці ЄСПЛ та Верховного Суду.
18 лютого 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 4300). Відповідач зазначає, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 047684 (1993 рік) ОСОБА_1 надано у постійне користування 25,4000 га на території Люботинської міської ради Харківської області (колишньої Манченківської селищної ради), про що в Книзі записів державних актів на право користування землею зроблено запис за № 471. За вищевказаним Державним актом земля надана громадянину ОСОБА_2 для ведення селянського господарства. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» визначено, що після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Проте, свій обов'язок по створенню селянського (фермерського) господарства громадянин ОСОБА_1 не виконував майже протягом 30 років та відповідно обов'язок по сплаті земельного податку за користування вищевказаною землею обліковувався за цим громадянином. В той же час, з отриманої від органів Державної податкової служби через ІТС «Електронний кабінет» інформації встановлено, що ОСОБА_1 земельний податок систематично не сплачував, заборгованість станом на 01.08.2024 складала 177 535,17 гривень. З отриманої від органів ДПС через ІТС «Електронний кабінет» інформації встановлено, що ОСОБА_1 взагалі не сплачував земельний податок. Як вказує відповідач, в даному випадку саме систематична несплата земельного податку стала підставою відповідно до пункту «д» ст. 141 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Поряд з цим, з отриманої інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157600:02:004:0002 зареєстровано за Фермерським господарством «Харків Агро Продукт». Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань, Фермерське господарство «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» зареєстровано 20.10.2022, а його засновником є ОСОБА_3 . Відповідач зазначає, що землекористувач земельної ділянки, права на яку посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії Б № 047684 (1993 рік), є єдиним та нерозривним, з моменту державної реєстрації Фермерського господарства «Харків Агро Продукт» до останнього переходять юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки та можливі наслідки їх невиконання, тобто має місце сингулярне правонаступництво. Систематична несплата земельного податку зі сторони ОСОБА_1 поширюється на Фермерського господарства «Харків Агро Продукт», як сингулярного правонаступника. Також, відповідач зазначає, що з урахуванням системного аналізу положень Земельного кодексу України вбачається, що за наявності підстав, передбачених пунктом «д» статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться не у судовому, а у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.
26 лютого 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 5159 та вх. № 5272 від 27 лютого 2025 року). Позивач зазначає, що ФГ «Харків Агро Продукт» зареєстровано 20.10.2022 на підставі чинного на той час ЗУ «Про фермерське господарство» від 19.06.2003. ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 втратив чинність з 01.01.2004 у зв'язку з набранням чинності ЗУ «Про фермерське господарство» від 19.06.2003. Також зазначає, що наявні, на думку відповідача, порушення чи то терміну та порядку вчинення реєстраційних дій щодо позивача, чи то включення/виключення членів до складу позивача не є предметом розгляду у цій справі. Позивач зазначає, що останній почав сплачувати податок на землю одразу після державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку за позивачем, про що свідчать витяги з ІПС ДПС, які додані до позовної заяви. Відповідач не наводить ані спеціальний нормативний акт, відповідно до якого у разі передачі від фізичної особи - засновника до фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою у фермерського господарства виникають зобов'язання зі сплати податкового боргу засновника, ані нормативний акт загального характеру, яким було б передбачено, що в разі передачі майна від засновника до юридичної особи, у юридичної особи виникають зобов'язання зі сплати податкового боргу засновника. Також, позивач зазначає про те, що для того, щоб стверджувати про наявність податкового боргу у фізичної особи, то має бути сформована ППР. Водночас, відповідач не надає допустимих доказів факту скоєння ОСОБА_1 порушення фінансової дисципліни через несплату податку на землю.
12 березня 2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6380). На думку відповідача, позивачем не спростовано наявності підстав для припинення права постійного користування. Відповідач ще раз наголошує, що землекористувач земельної ділянки, права на яку посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії Б № 047684 (1993 рік), є єдиним та нерозривним, з моменту державної реєстрації Фермерського господарства «Харків Агро Продукт» до останнього переходять юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки та можливі наслідки їх невиконання, тобто має місце сингулярне правонаступництво. За вищевказаних обставин, всі доводи позивача про те, що Фермерське господарство «Харків Агро Продукт» не має заборгованості за вищевказану землю за 2023 та 2024 роки, не спростовують наявність негативних наслідків для фермерського господарства, як сингулярного правонаступника ОСОБА_1 , який отримав земельну ділянку для ведення селянського господарства із зобов'язанням створити фермерське господарство. Відповідач також зазначає, що позивачем помилково наголошується на порушенні Відповідачем процедури припинення права постійного користування.
03 березня 2025 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову (вх. № 5433). У заяві зазначено, що на час подання позовної заяви позивачу не було відомо чи внесено до ДРРП запис про припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача через закриття ДРРП після кібератаки 19.12.2024. У позовній заяві позивач зазначав, що надасть до суду актуальну інформацію з ДРРП як тільки з'явиться така можливість. У зв'язку з появою у позивача інформації щодо індексних номерів рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою від 04.10.2024 та про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою від 24.03.2023, позивач вважав за потрібне уточнити позовні вимоги.
12 березня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмета позову (вх. № 6381). Відповідач зазначає, що підстави позову залишились незмінними. В аспекті наведеного зазначив, що відповідач у попередньо поданому відзиві на позовну заяву детально навів власні заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Позиція відповідача є незмінною, а тому повторно заперечення не наводяться.
14 березня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на заяву про зміну предмета позову (вх. № 6609). Позивач зазначає, що відповідач у відзиві на заяву про зміну предмету позову не наводить обґрунтувань, зокрема й нормативних, проти задоволення заяви про зміну предмету позову. Відповідач стверджує про незмінність підстав позову. Отже, позиція відповідача зводиться до невизнання позову в цілому, про що відповідач зазначав у відзиві на позовну заяву. Таким чином, у відповідача немає заперечень по суті заяви про зміну предмету позову. Вчергове позивач зазначає, що сама необхідність викладення п. 3 та п. 4 вимог у новій редакції обумовлена тим, що станом на день подання позовної заяви ДРРП не функціонував й не вбачалося за можливе отримати інформацію з ДРРП про індексні номери рішень державних реєстраторів та дату державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача.
19 березня 2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив на заяву про зміну предмета позову (вх. № 7070). Відповідач зазначає, що не визнає обставини, які наведені позивачем в обґрунтування пред'явленого позову, не визнає правову оцінку обставин, яку наводить позивач. Відповідач повідомляє, що заперечує проти всіх обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, навіть якщо окремо про це не зазначено.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, фізична особа ОСОБА_1 мав на праві постійного користування земельну ділянку площею 25,4 га, кадастровий номер 6325157600:02:004:0002, що підтверджується державний актом на право постійного користування землею серії Б № 047684 1993 року. У відповідності до цього акта земля надана для ведення селянського господарства.
В подальшому, як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав № 326867166 від 24 березня 2023 року, право постійного користування належить Фермерському господарству «Харків агро продукт» на підставі акта приймання-передачі від 07.03.2023 року та протоколу загальних зборів засновників (учасників) ФГ «Харків агро продукт» № 1 від 17 жовтня 2022 року.
В свою чергу, 12 вересня 2024 року, рішенням LIX сесiї VIII скликання Люботинської міської ради, розглянувши службову записку начальника відділу земельних відносин виконавчого комітету Люботинської міської ради, керуючись ст.ст. 12, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 25, 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про Державний земельний кадастр", ПКМ України "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи систематичну несплату земельного податку користувача земельної ділянки, Люботинська міська рада вирішила припинити право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 25,4000 га (кадастровий номер 6325157600:02:004:0002) з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 047684 1993 року з подальшим віднесенням земельних ділянок до земель запасу.
Тобто, на момент ухвалення відповідного рішення Люботинською міською радою правокористувачем був позивач, ФГ «Харків агро продукт».
Натомість, у відповідності до службової записки начальника земельних відносин ОСОБА_4 зазначено, що ОСОБА_1 не виконував обов'язок щодо створення фермерського господарства майже протягом 20 років, що свідчить про безпідставність та незаконність отримання ним вищевказаної землі для цілей створення селянського (фермерського) господарства. Крім того, відповідно до даних ДПС України заборгованість ОСОБА_1 зі сплати земельного податку складає 177 535,17 грн.
Отже, у службовій записці констатовано про наявність заборгованості зі сплати земельного податку ОСОБА_1 , тобто попереднього користувача земельної ділянки. При цьому, у самому рішенні Люботинської міської ради не зазначено чиє право постійного користування припиняється.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд зазначає наступне.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ (в редакції, що діяла на момент видачі державного акту) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ (в редакції, що діяла на момент видачі державного акту) після одержання державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Означений Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ втратив чинність 29 липня 2003 року у зв'язку із прийняттям нового Закону України «Про фермерське господарство». При цьому, в новому Законі «Про фермерське господарство» також закріплено аналогічне зобов'язання, зокрема у ч. 1 ст. 8 зазначено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Звідси законодавством, чинним на момент передання в постійне користування земельної ділянки, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка, в силу свого правового режиму, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 зазначено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ «Харків агро продукт» зареєстровано 20 жовтня 2022 року, номер запису 1004801020000092078. Єдиним засновником та директором ФГ є ОСОБА_3 . Водночас, суд зазначає про те, що хоча у службовій записці зазначено про те, що ОСОБА_1 не виконував своє зобов'язання зі створення фермерського господарства майже протягом 20 років, що свідчить, на думку начальника відділу земельних відносин, про безпідставність та незаконність отримання ним вищевказаної землі для цілей створення селянського (фермерського) господарства, однак в рішенні LIX сесiї VIII скликання Люботинської міської ради від 12 вересня 2024 року чітко зазначено, що враховується саме систематична несплата земельного податку користувача земельної ділянки. Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Представник відповідача не заперечує той факт, що рішення ухвалено у зв'язку із систематичною несплатою земельного податку саме ОСОБА_1 . При цьому, відповідачем не надано доказів не сплати земельного податку за спірну земельну ділянку саме позивачем. Відповідач стверджує, що систематична несплата земельного податку зі сторони ОСОБА_1 поширюється на Фермерське господарство «Харків Агро Продукт» як сингулярного правонаступника.
У пунктах 22-24, 27, 28 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов'язків юридичної особи): "Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов'язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов'язків юридичної особи (частина друга статті 107 Цивільного кодексу України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 Цивільного кодексу України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 Цивільного кодексу України) і прав та обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37, 38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17). Натомість правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника. Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України), дарування (частина друга статті 718 Цивільного кодексу України), факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України) чи спадкування (стаття 1216 Цивільного кодексу України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України, сформульовані у постановах від 17.04.2018 у справі № 522/407/15, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17. За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов'язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи. Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов'язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".
У пункті 7.27 Постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. У відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України (на момент винесення відповідного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: систематична несплата земельного податку або орендної плати. Відповідно до пп. 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати. Згідно пп. 14.1.72. п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Платниками земельного податку є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (пп. 269.1.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України). У відповідності до абз. 3 п. 286.5. ПК України у разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Суд звертає увагу, що за інформацією Люботинської міської ради, що викладена у листі № 01-19/303 від 13 серпня 2024 року, у ОСОБА_1 наявний борг зі сплати земельного податку у розмірі 177 535,17 грн. Відомостей про наявність заборгованості саме у позивача-юридичної особи матеріали справи не містять. Суд не може погодитися із відповідачем за той факт, що у даному випадку наявне сингулярне правонаступництво, адже як свідчить абз. 3 п. 286.5. ПК України податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. Тобто, абз. 3 п. 286.5. ПК України фактично виключає можливість переходу податкового боргу від попереднього землекористувача до іншого землекористувача, навіть з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» та Законом України «Про фермерське господарство». Податковий борг зі сплати податку на землю закріплюється за суб'єктом права, а не за об'єктом права. Означене є логічним, адже платником земельного податку є відповідний землекористувач.
Незважаючи на те, що у службовій записці написано, що ОСОБА_1 систематично не сплачував земельний податок, відповідач припинив право постійного користування саме позивача, адже спірне рішення ухвалювалося саме на момент перебування земельної ділянки у постійному користуванні позивача. На підтвердження цього свідчать і відомості реєстру ДРРП, а саме рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389.
Судом враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
Тобто, саме з моменту державної реєстрації фермерське господарство набуває всіх права та обов'язків, як суб'єкт права, в тому числі щодо земельної ділянки. До моменту реєстрації відповідного ФГ саме фізична особа має виконувати відповідні податкові зобов'язання.
За викладених обставин, суд прийшов до висновку, що позивача протиправно позбавлено право постійного користування земельною ділянкою, адже відповідачем не надано доказів не сплати земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157600:02:004:0002. У зв'язку із цим, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389. При цьому, вимога про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування ФГ «Харків Агро Продукт» на земельну ділянку кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 через відсутність судового рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, на переконання суду, не є ефективним способом захисту як самостійна вимога. Фактично, ця вимога поглинається вимогою про визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389, що спрямована на відновлення порушеного права позивача.
Також, у відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Враховуючи, що судом задоволена вимога про визнання незаконним та скасування рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389, то суд прийшов і до висновку про задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389, як похідної.
При цьому, вимога про поновлення в ДРРП відомостей про право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6325157600:02:004:0002 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2230355263251; номер запису про інше речове право: 39352461) ФГ «Харків Агро Продукт», які було внесено до реєстру за рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 24.03.2023, індексний номер рішення: 66914733 є передчасною, адже, як вже зазначено вище, у відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі судового рішення про скасування рішення державного реєстратора відбуваються відповідні реєстрації дії в ДРРП.
4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389.
Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт» від 04.10.2024, індексний номер рішення: 75386625, внесене до реєстру на підставі рішення LIX сесії VIII скликання Люботинської міської ради Харківської області від 12.09.2024 № 389.
Стягнути з ЛЮБОТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (62433, місто Люботин, вулиця Слобожанська, будинок 26; код ЄДРПОУ: 04058717) на користь ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ХАРКІВ АГРО ПРОДУКТ» (61145, місто Харків, вул. Заліська, будинок 48, квартира 1; код ЄДРПОУ: 44699757) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 4 844,80 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "16" травня 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко