65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5648/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Ігнатишеної А.О.
за участю представників:
від позивача: Миронюк В.О.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5648/24
за позовом: Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003)
до відповідача: Громадської організації «Шторм» (вул. Пролетарська, № 135-А, м. Херсон, 73003)
про стягнення заборгованості у розмірі 1309,92 грн та розірвання договору оренди,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації «Шторм» про:
- стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди комунального майна міської територіальної громади № 1866 від 15.08.2019 року у розмірі 1309,92 грн;
- розірвання договору оренди комунального майна міської територіальної громади на нежитлові приміщення цокольного поверху будинку № 43 по вул. Суворова, загальною площею 25,8 кв.м. № 1866 від 15.08.2019 року, укладеного між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради та Громадською організацією «Шторм».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № 1866 комунального майна міської територіальної громади від 15.08.2019 року, а саме систематичну несплату орендної плати та використання об'єкту оренди, оскільки приміщення не використовуються, доступ до приміщення відсутній, що підтверджується актом обстеження від 55/24 від 06.08.2024.
Так, позивач зазначає, що між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Громадською організацією «Шторм» 15.08.2019 укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1866. Строк дії договору №1866 визначено до 12.05.2022.
Позивач вказує, що відповідно до вказаного договору орендарю передано у строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху будинку № 43 по вул. Суворова, загальною площею 25,8 кв.м. При цьому, згідно розділу 5 договору №1866 визначено обов'язки орендаря, серед яких є: використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору та своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату.
Проте, за ствердженням позивача, всупереч вказаним обов'язкам орендарем порушено істотні умови договору №1866, а саме: з січня 2022 року по лютий 2022 року та з січня по грудень 2023 року орендна плата до бюджету орендодавця не надходила. Таким чином, у відповідача існує борг перед позивачем щодо сплати орендної плати в розмірі 1309,92 грн.
Крім того, позивач зауважує, що орендарем не виконуються умови договору в частині використання об'єкту оренди. Приміщення не використовується та доступ до приміщення відсутній, що підтверджується актом обстеження від 55/24 від 06.08.2024.
Позивач наголошує, що ним було направлено вимогу щодо розірвання договору оренди комунального майна та сплати заборгованості (№01-20-1249-вих. від 06.09.2024), проте, вказана вимога не вручена через відсутність адресата за адресою направлення вимоги. Вказане свідчить про те, що відповідачем було порушено п. 5.10 договору №1866.
Таким чином, у зв'язку із суттєвими порушеннями істотних умов договору, позивач вважає доцільним звернутися до суду із позовом про розірвання договору та стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна міської територіальної громади №1866 від 15.08.2019, оскільки порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором фактично позбавило орендодавця того, на що останній розраховував при його укладенні та як наслідок, завдало майнової шкоди територіальній громаді Херсонської міської ради.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2024 позовну заяву (вх. № 5791/24) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
27.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5791/24 від 25.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5648/24. Постановлено справу № 916/5648/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "23" січня 2025 року об 11:40 год.
16.01.2025 за вх.№ 1624/25 до суду від представника Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю відповідною ухвалою від 22.01.2025.
23.01.2025 позивачем подано до суду заяву (вх. № 2391/25) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника на лікарняному.
23.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/5648/24 на "13" лютого 2025 року о 10:40 год.
13.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/5648/24 за ініціативою суду на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 916/5648/24 на "06" березня 2025 року о 12:00 год.
26.02.2025 за вх.№ 6428/25 до суду від представника Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради надійшла заява, серед іншого, про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена відповідною ухвалою суду від 03.03.2025.
06.03.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5648/24 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "18" березня 2025 року о 14:20 год., про що Громадську організацію «Шторм» було повідомлено відповідною ухвалою суду від 06.03.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
10.03.2025 позивачем до суду надано додаткові пояснення (вх. № 7692/25) щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від орендної плати за 2023 рік відповідно до положень постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 та щодо наявності підстав для розірвання договору. Вказані пояснення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Того ж дня позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 7752/25 від 10.03.2025), яким, на виконання вимог суду, надав пояснення щодо повноважень представника діяти в порядку самопредставництва та надав відповідні документи. Клопотання разом із доданими до нього доказами було долучено судом до матеріалів справи.
18.03.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5648/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5648/24 до судового розгляду по суті на "27" березня 2025 року о 14:20 год. Окрім того, судом призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5751/24 по суті на 10 квітня 2025 року об 11:40 год.
Ухвалою суду від 18.03.2025, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України, Громадська організація «Шторм» повідомлена про дату, місце та час судового розгляду по суті у справі № 916/5648/24.
18.03.2025 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 8873/25) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебування представника у щорічній відпустці у період з 17.03.2025 по 30.03.2025 та неможливістю забезпечити участь іншого представника.
27.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, враховуючи неявку представників учасників справи і неможливість завершення розгляду справи по суті у даному судовому засіданні, відкладено розгляд справи № 916/5648/24 по суті на "10" квітня 2025 року об 11:40 год.
10.04.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5648/24, з метою дотримання строків щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву "01" травня 2025 року о 10:40 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 11.04.2025 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
В судовому засіданні 01.05.2025, після судових дебатів, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви та проголошення судового рішення, яке відбудеться 06.05.2025 о 10:20 год.
Під час розгляду справи по суті позивач виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача (Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради) у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у позовній заяві та поясненнях, та наданими суду доказами.
Відповідач - Громадська організація «Шторм» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу його місцезнаходження, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Так, про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Громадської організації «Шторм» - вул. Пролетарська, № 135-А, м. Херсон, 73003. Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 24.01.2025 та від 14.04.2025.
Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/5648/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/5648/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У той же час чергове безпідставне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи всі подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
06.05.2025 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та, в присутності представника позивача, згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошене скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
15.08.2019 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавець) (правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, позивач) та Громадською організацією «Шторм» (орендодавець, відповідач) був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1866, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху будинку № 43 по вул. Суворова, загальною площею 25,8 кв.м, вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ФОП Каракозом М.М., станом на 31.07.2019, і становить 55834,00 грн. Для розміщення службових приміщень, згідно з протоколом постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади 07.06.2019 №145, затвердженого наказом начальника управління від 07.06.2019 №125.
Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішеннями міської ради від 28.12.2011 №499, і становить 558,34 грн без врахування ПДВ за рік.
Пунктом 3.2. договору визначено, що орендна плата становить 46,53 грн (базовий місяць липень 2019 року) згідно з рішенням міської ради від 28.12.2011 №499, зі змінами, перераховується орендарем управлінню комунальної власності на р/р 37119016178147 Держказначейська служба України м. Київ, код 820172, ЄДРПОУ 37465469, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.8. договору орендар зобов'язується використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату, а також надавати доступ до об'єкта оренди представникам орендодавця.
Окрім того, пунктом 5.10 договору передбачено, що орендар зобов'язується у разі зміни назви, телефону, юридичної адреси та платіжних реквізитів повідомляти про це орендодавця у тижневий строк.
В свою чергу, згідно з п.п. 7.1., 7.2. договору орендар має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду, а також виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що орендар має право відмовитись від цього договору у разі, якщо заборгованість орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та відповідно до частини 3 статті 631 ЦКУ застосовується до правовідносин сторін, які виникли між ними до укладання цього договору, а саме з 13 червня 2019 року до 12 травня 2022 року включно (п.10.1. договору).
Згідно з п.10.4. договору договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав:
- орендар використовує об'єкт оренди не за призначенням;
- передачі орендованого майна в суборенду;
- орендар не приступив до проведення капітального ремонту в строки, встановлені договором оренди;
- орендар порушив умови передбачені підпунктом 5.5 пункту 5 цього договору;
- не внесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль.
Додатком до договору є розрахунок орендної плати за базовий місяць оренди. Договір, та розрахунок розміру орендної плати підписано сторонами та скріплено печатками контрагентів.
Матеріали справи містять висновок про вартість майна станом на 31.07.2019.
В матеріалах справи наявний акт обстеження №55/24 від 06.08.2024 об'єктів нерухомості - нежитлових приміщень цокольного поверху, загальною площею 25,8 кв.м, розташовані за адресою: місто Херсон, вул. Католицька (до перейменування Суворова), 43, які передані для розміщення службових приміщень, в якому зафіксовано, що: доступ до приміщення відсутній; слідів використання орендарем приміщення не виявлено; фактів пошкодження приміщень внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (обстрілів) не виявлено.
У вимозі від 06.09.2024 №01-20-1249-вих. щодо розірвання договору оренди комунального майна та сплати заборгованості, позивач вимагав розірвати вказаний договір на підставі п.7.2 договору та повідомив відповідача, зокрема, про те, що під час обстеження встановлено, що приміщення орендарем не використовується, доступ орендодавця до приміщень відсутній і збереження комунального майна не забезпечено, а також інформація про проведення ремонту та страхування орендованого майна відсутня. Окрім того, позивач зазначив, що ГО «Шторм» за договором оренди допущено заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 1309,92 грн, яку у найкоротший термін необхідно сплатити.
В матеріалах справи наявні докази направлення вимоги з додатками на адресу відповідача засобами поштового зв'язку.
Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням спірного договору оренди не виконує належним чином зобов'язання за ним щодо належного використання об'єкта оренди та своєчасного внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі в розмірі 1309,92 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду із відповідними позовними вимогами.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання спірного договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 1866 від 15.08.2019.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно із частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом, 15.08.2019 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Громадською організацією «Шторм» був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1866, відповідно до умов якого позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху будинку № 43 по вул. Суворова (наразі вул. Католицька), загальною площею 25,8 кв.м, для розміщення службових приміщень.
Цей договір набирає діє з 13.06.2019 до 12.05.2022 включно.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором оренди щодо нерухомого майна, яке є комунальною власністю.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Херсон, на правовідносини, що склалися між сторонами за договором оренди №1866, також розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Судом приймається до уваги, що Законом України «Про оренду державного та комунального майна» не передбачено автоматичне продовження строку дії договору оренди або його продовження за мовчазною згодою сторін.
Частинами 1-5 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено порядок продовження договору оренди та встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим ч. 2 ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого ч. 7 цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого ч. 2 цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого ч. 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених ч. 4 цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
Суд вважає за необхідне зауважити, що слід розрізняти правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями ст. 764 Цивільного кодексу України, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (ст. 777 Цивільного кодексу України), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення. Вказані правові інститути є взаємовиключними.
Разом з тим, відповідно до п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану; припинення орендарем договору оренди.
Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, за змістом наведених положень Постанови Кабінету Міністрів України № 634, нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов: строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Таким чином, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, господарський суд доходить висновку, що договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1866 від 15.08.2019 є продовженим на строк, визначений у вказаній Постанові, а саме: на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, вказаними нормами встановлено можливість розірвання договору за рішенням суду за наявності такої загальної підстави, як істотність його порушення, а також з інших підстав, передбачених договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
При цьому, п.7.2 договору визначено, що орендар має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору.
Так, позивачем в якості підстав позову у частині розірвання договору визначено порушення відповідачем істотних умов договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1866 від 15.08.2019, а саме: п.5.1, 5.2, 5.10, а у вимозі № 01-20-1249-вих від 06.09.2024 до відповідача про розірвання договору позивач додатково посилався на порушення п. 5.5. договору.
При цьому, позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 1309,92 грн за періоди з 01.01.2022 до 23.02.2022 та з 01.01.2023 до 31.12.2023. При цьому, згідно розрахунку позивача, станом на 01.01.2022 вже існувала заборгованість з орендної плати в сумі 178,81 грн.
Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення орендної плати у системному взаємозв'язку з вимогами про розірвання правочину внаслідок порушення відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, у спірному договорі сторонами узгоджено, зокрема, що орендна плата вноситься відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця, а орендар, а зобов'язаний використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату.
Так, позивачем надано суду розрахунок орендної плати, у якому зазначено про наявність заборгованості у відповідача у сумі 1309,92 грн. При цьому, вказана заборгованість складається з існуючої станом на 01.01.2022 заборгованості в сумі 178,81 грн, заборгованості за період з 01.02.2022 до 23.02.2022 в сумі 118,68 грн та заборгованості за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 в сумі 1012,42 грн. Матеріали справи не містять доказів оплати орендної плати у вказані періоди.
Водночас, вирішуючи питання стосовно нарахування відповідачу орендної плати у спірні періоди, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Відповідно до пп.1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022 у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин до 07.05.2024, установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
- фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).
Відповідно до пп.5 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Виходячи з вищезазначених положень Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 в редакції до 07.05.2024, тобто в редакції, чинній протягом всього періоду заявленої до стягнення заборгованості (з 01.01.2023 до 31.12.2023), приймаючи до уваги місцезнаходження орендованого нерухомого майна м. Херсон, з огляду на те, що законодавець не пов'язує звільнення від орендної плати з окремим рішенням орендодавця, суд доходить висновку про те, що відповідач у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 був звільнений від орендної плати за вказане нерухоме майно, оскільки в цей період тривав воєнний стан в Україні.
При цьому, суд зауважує, що оскільки положення Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 не містять обмеження щодо кінцевої дати звільнення від сплати орендної дати 31.12.2022, наявність правової конструкції але у будь-якому разі до 31.12.2022 свідчить, що така дата вказана як кінцева лише у разі припинення воєнного стану раніше 31.12.2022.
Суд також звертає увагу, що на момент прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №634 від 27.05.2022 діяв наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану», згідно з яким (в редакції станом на дату винесення Постанови Кабінету Міністрів України від №634 від 27.05.2022) до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, включено Херсонську область.
Наказом Міністерства юстиції України від 17.11.2022 №5152/5 внесено зміни до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5, та до вказаного переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану включено Херсонський район (крім смт Білозерка, сіл Дар'ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка).
Наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції №5840/5 від 27.12.2022, який набрав чинності 13.01.2023.
Нового нормативно-правового акту, який визначає перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, не прийнято.
Крім того, до Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 неодноразово вносились зміни, зокрема згідно з Постановами Кабінету Міністрів України №1026 від 13.09.2022, №1236 від 18.10.2022, №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, і в жодній із зазначених редакцій не було змінено положення пп.1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022.
Вказаний підпункт Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 було змінено лише на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, тобто, лише після 08.05.2024 було виключено положення щодо звільнення від орендної плати орендарів комунального майна, яке розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану із визначеним переліком таких адміністративно-територіальних одиниць.
Приймаючи до уваги, що законодавець після втрати чинності наказу Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану», тобто після 13.01.2023, неодноразово вносив зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, а саме на підставі Постанов Кабінету Міністрів України №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, залишав редакцію підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022: на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
- фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що такий перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану визначений в самому підпункті 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022.
Суд також бере до уваги, що згідно з чинною редакцією вказаної постанови орендарям державного та комунального майна, розташованого, в тому числі на територіях бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку. Тобто законодавцем послідовно вирішується питання щодо звільнення вказаних орендарів від орендної плати. А позивачем орендна плата з 01.01.2024 не нараховується, про що зокрема свідчить відсутність відповідних вимог.
Таким чином доводи про необхідність нарахування орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 ґрунтується на помилковому (несистемному) тлумаченні нормативних актів, що регулюють вказані правовідносини.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 297,49 грн у період за січень - лютий 2022 року (з 01.01.2022 до 23.02.2022), з урахуванням вже існуючої заборгованості в сумі 178,81 грн станом на 01.01.2022.
При цьому, з урахуванням викладеного, суд вважає, що таке порушення відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати не є істотним, та не має наслідком розірвання договору у якості самостійної підстави.
Водночас, згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Пунктом 10.4. договору передбачено, що його може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, зокрема, використання орендарем об'єкту оренди не за призначенням та порушення ним умов, передбачених підпунктом 5.5 пункту 5 цього договору.
У відповідності зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, актом обстеження №55/24 від 06.08.2024 об'єктів нерухомості - нежитлових приміщень цокольного поверху, загальною площею 25,8 кв.м, розташованих за адресою: місто Херсон, вулиця Католицька (Суворова), №43, виявлено, зокрема, що доступ до приміщення відсутній та слідів використання орендарем приміщення не виявлено.
Крім того, як вже було зазначено судом, вимога про розірвання договору також містить відомості щодо відсутності договору страхування орендованого майна та не забезпечення збереження комунального майна.
За результатами оцінки акта обстеження від 06.08.2024, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що після введення воєнного стану та окупації м. Херсон переданий відповідачу у користування об'єкт оренди навряд чи міг використовуватися відповідачем за цільовим призначенням, проте, після деокупації м. Херсон відповідач міг вжити доступних для нього заходів для забезпечення збереження об'єкта оренди з метою недопущення перебування приміщення у занедбаному стані або відповідач, не бажаючи більше використовувати орендоване майно, міг зв'язатись з позивачем для розірвання договору в добровільному порядку.
Разом з тим, будь-які докази на підтвердження вжиття відповідачем заходів для забезпечення збереження об'єкта оренди в матеріалах справи відсутні, окрім того, відповідач, будучи обізнаним про наявність діючого договору оренди та зобов'язань за вказаним договором, не здійснив заходів щодо забезпечення задовільного стану об'єкта оренди, а також не повідомив позивачу про своє місцезнаходження, зміну реквізитів, як то вимагає п.5.10 договору, а також на вимогу позивача про розірвання договору не відреагував.
Таким чином, суд приймає до уваги наданий позивачем акт обстеження, дані якого відповідачем в загальному порядку не спростовано. При цьому, як вказує позивач у вимозі, орендоване відповідачем майно не було застраховано. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Вищенаведені приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.
Так, розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
При цьому істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі №910/5027/19.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що відповідач допустив істотне порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором оренди, а саме, останній не використовує об'єкт оренди задля збереження його в належному стані, що підтверджується наданим актом обстеження та відповідачем не спростовано, що також позбавляє орендодавця (позивача) права самостійно користуватися вказаним майном або передати його у користування іншому орендарю, а також, відповідачем не було застраховане орендоване майно та було порушено п. 5.10. договору щодо повідомлення зміни юридичної адреси, докази протилежного у суду відсутні.
Відтак, враховуючи, що допущені відповідачем порушення зобов'язання фактично позбавили орендодавця за спірним договором того, на що останній розраховував при його укладенні, а також те, що такі порушення відповідача свідчать про наявність обставини істотного порушення відповідачем умов спірного договору, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради про розірвання договору оренди №1866 від 15.08.2019 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зроблених судом висновків щодо часткового стягнення орендної плати.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються сторони пропорційно.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Розірвати договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1866 від 15.08.2019, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 44279728) та Громадською організацією «Шторм» (вул. Пролетарська, № 135-А, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 40196596).
3. Стягнути з Громадської організації «Шторм» (вул. Пролетарська, № 135-А, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 40196596) на користь Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 44279728) заборгованість в розмірі 297 (двісті дев'яносто сім) грн 49 коп та судовий збір в розмірі 3 715 (три тисячі сімсот п'ятнадцять) грн 68 коп.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 16 травня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський