Справа № 159/1881/25
Провадження № 2/159/939/25
16 травня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі
головуючого судді - Смалюха Р.Я.,
за участю
секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримку повного розрахунку,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі- позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до суду із зазначеним позовом мотивуючим його тим, що з 12.12.2022 по 31.12.2024 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» (далі - ТзОВ «Волинь-Паливо» або відповідач) на посаді молодшого оператора заправних станцій АЗС №22. В день звільнення розрахунок з ним не проведений, заборгованість із заробітної плати за період з листопада 2024 не виплачена. З урахуванням наведеного просив стягнути з відповідача 34162,85 грн заборгованості із заробітної плати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Свої вимоги мотивує положеннями ст. 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), практикою Верховного Суду викладеною у постановах від 13.05.2020 у справі №810/451/17, від 31.05.2021 у справі №242/3051/18, від 16.08.2018 у справі 242/5780/16ц, тощо.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Ухвалою від 01.04.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, задовольнив клопотання позивача про витребування у відповідача інформації щодо заробітної плати, судове засідання у справі призначив на 05.05.2025.
05.05.2025 у судове засідання прибув позивач, який підтримав позов з підстав зазначених у ньому. Суд відклав судове засідання на 16.05.2025 у зв'язку з тим, що не надійшли витребувані судом документи про заробітну плату позивача.
Після судового засідання 05.05.2025 відповідач через систему Електронний суд надав суду витребувані докази щодо заробітної плати позивача.
У судовому засіданні 16.05.2025 позивач та відповідач не прибули, були повідомлені належним чином про дату, час і місце проведення судового засідання. Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив позов задовільнити.
Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з'явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.
У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.
Зважаючи на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на основі наявних у справі доказів. Це зумовлено тим, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак не з'явився без пояснення причин та не подав відзиву, позивач просить задовольнити позов, заперечень проти заочного рішення не подавав.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Копією трудової книжки № НОМЕР_1 від 14.06.2010, підтверджується звільнення позивача з роботи у ТОВ «Волинь-Паливо» 31.12.2024 за угодою сторін, відповідно до наказу №475-к/в від 26.12.2025.
Відповідно до особового рахунку працівника за період з 01.11.2024 по 31.11.2024, виданого відповідачем, у ТОВ «Волинь-Паливо» існує заборгованість з нарахованої та не виплаченої заробітної плати позивачу за листопад 2024 - грудень 2025 в загальному розмірі 34162,85 грн (у тому числі з нарахованими податками). Розмір середньої заробітної плати/середньоденного заробітку становить 560,05 грн (без суми нарахованих податків).
Витягом з ЄДР від 13.03.2025 підтверджується, що відповідач є юридичною особою зареєстрованою в Україні, інформація про початок процедури банкрутства щодо відповідача у витязі відсутня.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері трудових відносин щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідач не заперечив, що у нього існує заборгованість перед позивачем з нарахованої але не виплаченої заробітної плати. У наданій суду інформпації з особового рахунку працівник, відповідач фактично підтвердив те, що заробітна плата позивачу не була виплачена за період з листопада 2024 по день його звільнення в розмірі 34162,85 грн з урахуванням податків.
Отже, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із невиплаченої заробітної плати за період роботи з листопада 2024 по грудень 2025 у розмірі 34162,85 грн (сума заборгованості визначена з врахуванням податків і зборів).
Ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Згідно п.5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).
Середньоденний заробіток позивача складає 560,05 грн (без врахування нарахованих податків і зборів).
У період з 01.01.2025 по 16.05.2025 пройшло 137 календарних дні, з яких робочих - 98 днів.
Кількість робочих днів обрахована з врахуванням правил ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно яких у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 560,05 грн * 98 робочих днів = 54 884,9грн (без врахування нарахованих податків і зборів).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц(провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією , висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.
Відповідач не надав пояснень причин нездійснення розрахунку з працівником при звільненні. Суд враховує тривалий час затримки розрахунку з працівником при звільненні, який на час прийняття рішення у цій справі не проведений та складає 137 календарних днів.
У заяві про виконання ухвали суду про витребування доказів відповідач зазначає, що його майно арештоване у межах виконавчого провадження відкритого 08.04.2025, однак поважності причин не здійснення розрахунку з позивачем до 08.04.2025, відповідач не наводить.
Також суд враховує, що розмір середнього заробітку за час розрахунку значно перевищує розміру невиплаченої позивачу заробітної плати, а тому з метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд вважає за необхідне зменшити її розмір до суми заборгованості за невиплаченою заробітною платою при звільненні.
На підставі наведеного, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2024 по 16.05.2025 у розмірі 34162,85 грн (з врахуванням нарахованих податків і зборів).
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Волинь-Паливо» порушило права свого працівника ОСОБА_1 , не виплативши йому заборгованість по заробітній платі при звільненні, а тому позов необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 34162,85 грн (з врахуванням нарахованих податків і зборів), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 по 16.05.2025 в розмірі 34162,85 грн.
Керуючись частиною другою статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць в розмірі 18061,05 грн (560,05 грн середньоденний заробіток *21 робочий день). Зазначена сума зазначена без врахування нарахування податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Атому, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави необхідно стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, від сплати якого позивач звільнений згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав:
- оригінал договору про надання професійної правничої допомоги №Б/Н /2025-К від 10.03.2025, укладений між АО «Статус» та позивачем, у п. 2.1 якого адвокатське об'єднання зобов'язується надавати правову допомогу позивачу у справі за позовом до відповідача про стягнення заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку. У п. 4.3 зазначено, що гонорар за надання послуг є фіксованим і складає 5000,00 грн, який має бути сплачений упродовж 10 днів з моменту отримання повного тексту судового рішення по суті спору. Також зазначено перелік п та вартість послуг які має надати адвокатське об'єднання: 1 год консультації вартістю 1000,00 грн, підготовка адвокатського запиту вартістю 1000,00 грн, підготовка позовної заяви вартістю 3000,00 грн.
- розрахунок та калькуляцію вартості надання професійної правничої допомоги від 28.03.2025 та акт прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 28.03.2025 за договором про надання професійної правничої допомоги №Б/Н /2025-К від 10.03.2025 у яких зазначений перелік наданих послуг з правової допомоги та їх вартість, аналогічні тим, що зазначені у зазначеному вище договорі.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач поніс витрати на правничу допомогу у цій справі в розмірі 5000,00 грн.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, а можливості здійснити самостійне зменшення розміру цих витрат у зв'язку з їх неспівмірністю, суд законодавчо позбавлений.
Зазначеної позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду, яка у п. 40, 43, 44 постанови від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц зазначила, що «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем судових витрат, які підлягають розподілу складає 5000,00 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволені в повному обсязі, то суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу, які підлягають розподілу, у повному розмірі - 5000,00 грн.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» на користь ОСОБА_1 :
- 34162,85 грн заборгованості із заробітної плати за листопад-грудень 2024 року, з яких відрахувати податки та інші обов'язкові платежі;
- 34162,85 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.01.2025 по 16.05.2025, з яких відрахувати податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць в розмірі 18061,05 грн (без врахування нарахувань з податків і зборів) підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» в дохід держави 1211,20 грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складання.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Паливо» (Волинська область, Луцькитй район, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3; ЄДРПОУ 44861952)
Повне судове рішення складене 16.05.2024
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ