Справа № 158/331/25
Провадження № 1-кп/0158/81/25
16 травня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в режимі відеоконференцзв'язку кримінальне провадження №12021030590000319 від 07.07.2021 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Цумань, Ківерцівського району Волинської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, -
ОСОБА_7 , 04 липня 2021 близько 20 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та керуючи технічно справним автомобілем марки «Фольксваген Тауран», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, рухаючись в смт. Цумань по вулиці Васільєва в напрямку вулиці Грушевського, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, зокрема на наявність автомобіля, що рухався у зустрічному напрямку руху, при цьому виїхав на зустрічну смугу руху, чим не надав дорогу автомобілю марки «Тойота Кемрі», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , чорного кольору, який рухався у зустрічному напрямку, в результаті чого допустив зіткнення із вказаним автомобілем, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого водій автомобіля марки «Тойота Кемрі» ОСОБА_4 , згідно висновку судово медичної експертизи отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого компресійного перелому тіла 12 грудного хребця 1 ст. з забоєм грудної клітки, який за ступенем тяжкості відноситься до категорії середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України:
- п. 10.1 перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 11.3 на дорогах із двохстороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину з приводу пред'явленого йому обвинувачення визнав в повному об'ємі, показав суду, що 04 липня 2021р., близько 20 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, він керував транспортним засобом марки «Фольксваген Тауран» та рухаючись в смт. Цумань по вулиці Васільєва в напрямку вулиці Грушевського не справився з керуванням транспортним засобом, перевищивши дозволену швидкість руху в населеному пункті, не зміг здійснити поворот, в результаті чого виїхав на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Тойота Кемрі» під керуванням ОСОБА_4 . Вказав, що окрім ОСОБА_4 в її транспортному засобі були неповнолітні діти. Зазначив, що після ДТП він відшкодував потерпілій грошові кошти на лікування в сумі 25000 грн. про що ним була складена відповідна письмова розписка. Щодо заявленого потерпілою цивільного позову з врахуванням збільшених позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди показав суду, що визнає позов в частині відшкодування матеріальної шкоди, в частині відшкодування моральної шкоди - визнає частково, в сумі 150 000 грн., оскільки на його утримання є троє дітей. У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свій вчинок, просить суворо не карати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 зазначила, що обвинувачений ОСОБА_7 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав повністю свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаявся, є особою молодого віку, на його утриманні перебуває троє дітей, а тому просить суворо не карати її підзахисного ОСОБА_7 та призначити йому мінімальне покарання передбачене санкцією статті закону за якою він притягається до кримінальної відповідальності, а саме 6 місяців позбавлення волі, зарахувавши попереднє його ув'язнення з 04 грудня 2024р. по даний час. Щодо цивільного позову, вважає, що сума матеріальних збитків є завищена, без підтвердження будь-якими доказами. Моральна шкода визнається в тій частині, що визнав її підзахисний. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката стверджує, що заявлена сума є завищеною та не співмірною з розглядом даного кримінального провадження та часу витраченого адвокатом на представництво інтересів потерпілої в суді, яка не може бути вищою 2000 грн.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також враховуючи те, що ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставинами, наведеними у обвинувальному акті в повному об'ємі, беручи до уваги те, що інші учасники судового розгляду не оспорюють вказані обставини, і судом встановлено, що останні правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позицій, суд визнає недоцільним дослідження інших письмових доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої та дослідженням характеризуючих даних на особу обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні показала суду, що 04 липня 2021р. о 20:00 год. в центрі смт. Цумань, Луцького району Волинської області, вона керувала транспортним засобом «Тойота Кемрі» та помітила, що на зустріч їй на її смузі руху з'явився автомобіль «Фольксваген Тауран», який рухався на дуже великій швидкості, який здійснив зіткнення з її автомобілем. На момент ДТП в її транспортному засобі знаходились двоє її неповнолітніх дітей, які також отримали тілесні ушкодження. ЇЇ та неповнолітню дочку було госпіталізовано до медичних закладів для надання медичної допомоги. Після лікування в медичному закладі, вона тривалий час перебувала на амбулаторному лікуванні, загалом період лікування зайняв 6-ть місяців. Також зазначила, що обвинуваченим ОСОБА_7 було відшкодовано їй шкоду в розмірі 25000 грн. Щодо моральної шкоди вказує, що після дорожньо - транспортної пригоди вона проходила досить довгу реабілітацію, як наслідок її життя змінилось, оскільки орієнтовно 6-ть місяців була прикута до ліжка, не мала можливості доглядати своїх неповнолітніх дітей, виконувати трудові обов'язки на роботі, так як працює бухгалтером. Тому просить відшкодувати Крім того зазначає, що психологічно постраждали її діти. Наполягає на суворій мірі покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , пов'язаного з реальним позбавленням волі. Заявлений нею цивільний позов з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить задовольнити в повному об'ємі.
Показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо фактичних обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення є послідовними та змістовними, відповідають даним, наведеним у обвинувальному акті.
На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_7 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Відповідно до положень ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
У роз'ясненнях, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 (з наступними змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 699/434/19 зазначив про те, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
При цьому, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9 червня 2005 року) та «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принцип «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав: «Для того щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, характеризуючі дані на особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав в повному об'ємі, добровільно частково відшкодував потерпілій завдані матеріальні збитки в сумі 25000 грн., щиро розкаявся, має міцні соціальні зв'язки, одружений, на утриманні якого перебувають троє неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, згідно досудової доповіді Луцького РВ №2 Філії ДУ «Центр пробації», виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Обставини, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого є: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення особою вперше.
Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).
Обвинувачений ОСОБА_7 висловив щирий жаль з приводу вчиненого ним діяння та осуд своєї поведінки.
Крім того, за частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […]призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить пункт 3 частини першої статті 65 Кодексу, відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […](абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
З огляду на наведене Конституційний Суд України в рішенні від 15.06.2022 № 4-р(II)/2022 зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Разом з тим, суд бере до уваги також поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 на досудовому розслідуванні, який 03 серпня 2024р. перетнув державний кордон України в результаті чого був оголошений в міжнародний розшук.
Враховуючи вищевикладені обставини по справі, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_7 з урахуванням загальних засад призначення покарання, зокрема законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, а також те, що обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся, в повній мірі добровільно відшкодував потерпілим завдані збитки, суд дійшов переконання про призначення винному покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті закону за якою він притягується до кримінальної відповідальності із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної та моральної шкоди з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а також витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Так, потерпіла ОСОБА_4 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на її користь 29 302 грн. 28 коп. завданої матеріальної шкоди, 1 000 000 грн. завданої моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. (а.с. 30-33, 60).
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно ч. 1 ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
В обґрунтування позовних вимог про відшкодування завданої матеріальної шкоди цивільний позивач (потерпіла) ОСОБА_4 зазначає, що неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_7 їй завдано майнової шкоди у розмірі 29 302 грн. 28 коп., яка складається з витрат на лікування у розмірі 16277,38грн. та 17271,09 грн. - різниця між виплаченою сумою страхового відшкодування та фактичною сумою витрат на проведення відновлювального ремонту належного потерпілій транспортного засобу згідно висновку транспортно-товарознавчої експертизи.
З долученої до матеріалів справи квитанції про виплату коштів від 01.02.2023р., дослідженої в судовому засіданні, вбачається, що ПАТ НАСК «Оранта» здійснила виплату ОСОБА_4 страхового відшкодування спричиненої майнової шкоди в розмірі 130 000 грн. (а.с. 41).
Крім того, як вбачається з судових рішень Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 грудня 2022р. (судова справа №158/2195/22) та постанови Волинського апеляційного суду від 15.03.2023р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», 2014 року випуску, реєстраційний н.з. « НОМЕР_3 » становить 147271,09 грн., що підтверджується висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/103-22/6219-АЕ від 27.09.2022 року (а.а. 34-40).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим позовну вимогу щодо стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 17271,09 грн. різниці вартості понесених витрат пов'язаних з проведенням відновлювального ремонту автомобіля.
Матеріали даного кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження понесення витрат на лікування потерпілої ОСОБА_4 , а тому заявлена сума стягнення витрат на лікування у розмірі 16277,38грн. з обвинуваченого ОСОБА_7 на її користь до задоволення не підлягає.
Щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_4 моральної шкоди суд зазначає наступне.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода, серед іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до п. 9 ПП ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р., суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру й обсягу заподіяних позивачеві моральних чи фізичних страждань, наявності інших негативних наслідків, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
До такого ж висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання, та у зв'язку з чим він поніс, і чим обґрунтовується розмір компенсації.
В обґрунтування моральної шкоди потерпіла ОСОБА_4 посилається на те, що в результаті дорожньо-транспортної події вона перенесла тяжкий і тривалий фізичний біль, емоційний зрив та серйозні психоемоційні навантаження, пов'язані з раптовою отриманою нею тяжкою травмою та отриманими травмами її неповнолітніми дітьми, в результаті чого в неї повністю порушився встановлений раніше порядок і ритм її життя, порушені актуальні життєві плани, погіршилась можливість їх реалізації, а від моменту ДТП і дотепер вона має проблеми із здоров'ям у вигляді постійного фізичного болю, втоми, психологічних зривів, чим викликана необхідність у періодичному прийманні знеболюючих та заспокійливих препаратів. Крім того зазначає, що наслідки події, яка відбувалася з нею внаслідок неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_7 потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу на лікування, проведення відновлювального ремонту автомобіля, що обумовило необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.
Вирішуючи питання щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4 , суд враховує характер правопорушення, ступінь тяжкості заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ушкоджень, період реабілітації, глибину моральних та душевних страждань потерпілої внаслідок отриманих ушкоджень, їх тривалість, інших обставин, які мають істотне значення, а також вимоги розумності і справедливості, з урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що достатньою сумою відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_4 моральної шкоди, що підлягатиме до стягнення становить 160 000 грн.
Щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.48 постанови № 10 Пленуму ВССУ від 17 січня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, представник позивача (потерпілої у даному кримінальному провадження) до позовної заяви долучив договір №6/2025 від 31.01.2025р. про надання правової допомоги, ордер на надання правничої допомоги серії АС №1127616 від 31.01.2025р., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №237, акт приймання-передачі виконаних робіт (детальний опис робіт, час витрачений на їх виконання та вартість) від 17.03.2025р., квитанцію до прибуткового касового №4 від 17.03.2025р.
Врахувавши надані докази, час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги, суд дійшов висновку, що зазначені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію розумності їхнього розміру у зв'язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_7 в користь цивільного позивача ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.
Процесуальні витрати по справі, пов'язані із проведенням судової інженерно - транспортної експертизи в сумі 2745 грн. 92 коп., які підтверджено документально, згідно ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 в дохід держави.
Питання про речові докази та арешт майна суд вирішує відповідно до вимог ст. ст. 100, 174 КПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2021р. (судова справа №158/1884/21, провадження №1-кс/0158/1418/21) постановлено, застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який оголошений в міжнародний розшук, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З вказаної ухвали слідчого судді також вбачається, що ОСОБА_7 18 листопада 2021 року було оголошено в міжнародний розшук у зв'язку із переховуванням від органів досудового розслідування та у зв'язку із перетином 03.08.2021р. державного кордону України в пункті пропуску «Шегині».
З листа Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України №205/102/23/01-2022 від 10.05.2022р. вбачається, що компетентним органом Федеративної Республіки Німеччина прийнято рішення про видачу (екстрадицію) правоохоронним органам України громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розшукується ГУНП у Волинській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України. Офісом Генерального прокурора дано доручення від 10.01.2025р. №19/1/2-26537-24 щодо проведення процедури видачі (екстрадиції) ОСОБА_7 з Федеративної Республіки Німеччина до України. Фактично передача ОСОБА_7 відбулась 27.01.2025р. о 17 год. 09 хв. на україно-польському кордоні в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краківець» («Корчова») Львівської області, що також стверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 28 січня 2025р. (а.с. 143, 145-146).
Ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 січня 2025р. (судова справа №158/226/25, провадження №1-кс/0158/68/25) обрано міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави, з поміщенням до ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9) (а.с. 147).
Крім того з листа Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України №19/1/2-2534 від 16.01.2025р. вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував під вартою з метою екстрадиції до України з 04.12.2024р. (а.с. 153-155).
Матеріали даного кримінального провадження містять копії процесуальних документів Федеративної Республіки Німеччина (оригінали та переклад), а саме рішення Окружного суду Мосбаха від 04.12.2024р. та постанова Вищого юридичного суду Карлсруе від 25 листопада 2024р. з яких вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 04.12.2024р. взято під варту з метою екстрадиції в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності (а.с. 156-181).
Відтак, згідно ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_7 , слід зарахувати термін його попереднього ув'язнення з моменту затримання в Федеративній Республіці Німеччина, а саме 04 грудня 2024 року по 26 січня 2025 року включно.
Застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 січня 2025р. в подальшому було продовжено ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 березня 2025р. строком до 22 травня 2025р.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 слід рахувати з моменту його затримання 17 год. 09 хв. 27 січня 2025 року.
До вступу вироку в законну силу, запобіжний захід обраний щодо ОСОБА_7 слід залишити - тримання під вартою.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 368, 370-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
Визнати винним ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 4 (чотири) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання - 17 год. 09 хв. 27 січня 2025 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк призначеного ОСОБА_7 за цим вироком покарання строк його попереднього ув'язнення з моменту затримання в Федеративній Республіці Німеччина, а саме 04 грудня 2024 року по 26 січня 2025 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід обраний щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишити - тримання під вартою.
Судові витрати по справі за проведення судової інженерно - транспортної експертизи в сумі 2745 грн. 92 коп. стягнути з ОСОБА_7 на користь держави.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.07.2021р., після набрання вироком законної сили - скасувати.
Речові докази:
автомобіль марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 чорного кольору, власником якого є ОСОБА_4 , який повернуто на відповідальне зберігання ОСОБА_4 - залишити за ОСОБА_4 .
автомобіль марки «Volkswagen Touran» реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, власником якого є ОСОБА_7 , який поміщено на територію спеціального майданчику для тимчасового затримання транспортних засобі ГУНП у Волинській області за адресою: с. Сокиричі, вул. Солдатська, 1, Луцького району Волинської області - повернути ОСОБА_7 ;
DVD-диск з відеозаписом з Цуманської сільської ради, флеш - карта з відеозаписом з відеореєстратора автомобіля марки «Тойота Кемрі» реєстраційний номер НОМЕР_2 , які зберігаються при матеріалах кримінального провадження №12021030590000319 - залишити при матеріалах кримінального провадження №12021030590000319.
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 завдану матеріальну шкоду в розмірі 17271 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят одна) грн. 09 коп. та моральну шкоду у розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 15000 (п'ятнадцять тисяч) витрат на професійну правничу допомогу.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд Волинської області.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя Ківерцівського районного суду
Волинської області ОСОБА_1