Провадження № 11-кп/803/1696/25 Справа № 199/1733/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі-КК), -
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 25 травня 2025 року, в умовах гауптвахти, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить ухвалу суду скасувати в частині відмови у визначенні розміру застави та визначення розміру застави достатнього для забезпечення виконання процесуальних обов'язків.
Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
На думку апелянта, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК не підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, оскільки обвинувачений фізично не міг виконати бойове розпорядження через незадовільний стан здоров'я.
Вказує, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, а також є учасником бойових дій та навіть був нагороджений відзнакою Міністра оборони України від 07.09.2014 року.
Одночасно просить поновити їй строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування зазначає, що в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину ухвали, а з повним текстом вона ознайомилися лише 01 квітня 2025 року через реєстр судових рішень. Тому, на переконання захисника, вказані обставини свідчать про поважність причин пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 здійснюється у письмовому провадженні відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з п.3 ч.2 ст.395 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвали слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Правило дотримання строку на оскарження ухвали слідчого судді з дня її оголошення, передбачене п.3 ч.2 ст. 395 КПК, надає потенційному заявникові достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції. Це правило чітко визначає як для осіб, так і для органів влади період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
Процедура визначення строків для подання скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності.
За змістом ч.1 ст.117 КПК строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати скаргу у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Зазначені обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
З цього питання Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 27.05.2019 (справа № 461/1434/18, провадження № 51-6470 кмо 18) зробила правовий висновок про те, що у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч.2 ст.376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
Натомість у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК.
Свою правову позицію щодо тлумачення поняття поважності причин, які можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, неодноразово висловлював у своїх рішеннях Верховний Суд. Зокрема у Постанові Першої судової палати ККС ВС від 30 жовтня 2018 року (справа №299/2987/15-к провадження № 51-4594 км18) зазначено наступне.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, оскільки в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) (див.: рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року; рішення у справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява №32053/13, п. 47, від 29 жовтня 2015 року).
Частиною 1 статті 117 КПК передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин. Отже, в ініційованому учасником кримінального провадження клопотанні про поновлення процесуального строку має бути наведено причини, через які цей строк пропущено.
При цьому Суд визначив, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали можливість своєчасного звернення до суду у вищезазначений законом строк.
Як убачається з матеріалів контрольного кримінального провадження розгляд клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвалення місцевим судом оскаржуваної ухвали відбулися 27 березня 2025 року. Натомість цього дня судом було оголошено лише вступну та резолютивну частину свого рішення.
У свою чергу матеріали справи не містять підтвердження тому, що захисник ОСОБА_6 отримала копію повного тексту ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року. Строк подання апеляційної скарги спливав 01 квітня 2025 року, що свідчить про відсутність у захисника достатнього часу для ознайомлення з мотивами прийнятого судом рішення та підготовки і подання апеляційної скарги.
Враховуючи приписи п.3 ч.2 ст.395 КПК та вищенаведені правові позиції, як Об'єднаної палата ККС ВС, так і Першої судової палати ККС ВС, суд апеляційної інстанції вважає, що у даній справі наявні поважні причини, які унеможливили захисника ОСОБА_6 своєчасно звернутися з апеляційною скаргою до суду у визначений законом строк, а тому цей строк підлягає поновленню відповідно до приписів ч.1 ст.117 КПК.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 діб, суд першої інстанції посилався на доведеність стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що не оспорюється стороною захисту в апеляційній скарзі, а тому згідно ч.1 ст.404 КПК, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Таким чином, враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 тільки розпочато, по справі ще не допитано обвинуваченого та свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 діб, тобто до 25 травня 2025 року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Тому, з урахуванням вищенаведених обставин, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, родини та утриманців, проблем зі здоров'ям, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Окрім того, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Також судом першої інстанції були враховані положення ч.5 ст.183 КПК, та обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст.402 КК під час дії воєнного стану. Підстав для визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, на даному етапі кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду також не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.117 та ст.ст.404, 405, 406, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Клопотання захисника ОСОБА_6 - задовольнити та поновити їй строк на апеляційне оскарження ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Амур-Нижньодніпровськогорайонного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 ча на 60 діб, тобто до 25 травня 2025 року, зутриманням в умовах гауптвахти - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4