Ухвала від 07.05.2025 по справі 201/7759/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1561/25 Справа № 201/7759/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 , (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_8 , (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст. 146, ч. 3 ст. 15, ч. 4ст. 189 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року обвинуваченом ОСОБА_8 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 травня 2025 року включно, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 757000 (сімсот п'ятдесят сім тисяч) гривень, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Мотивуючи ухвалене рішення, суд зазначив, що ризики, які враховані при застосуванні та подальшому продовженні останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися і продовжують існувати, оскільки останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 189 КК України, санкція яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до п'ятнадцяти років. Обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи і джерела доходу, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про те, що ОСОБА_8 схильний до вчинення кримінальних правопорушень. Суд вважав, що обвинувачений може переховуватися від суду, приймаючи до уваги суворість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів; може незаконно впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні. Окрім того, суд взяв до уваги надану у клопотанні прокурора інформацію, щодо негативної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 під час судового розгляду даного кримінального провадження у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська, під час якого за порушення порядку та невиконання розпоряджень головуючого його неодноразово видаляли з зали судового засідання. Все це свідчить про наявність ризику щодо можливого перешкоджання обвинуваченим розгляду кримінального провадження іншим чином.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт або зменшити розмір застави. Обґрунтовуючи заявлені вимоги зазначає, що ухвала суду не відповідає вимогам ст. 178, 184 КПК України, суд не розглянув належним чином можливість застосування альтернативного запобіжного заходу та безпідставно задовольнив клопотання прокурора, який не довів ризиків.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити з підстав викладених в ній.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив ухвалу суду залишити без змін.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконного впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить суворість та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи і джерела доходу, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень, а також те, що всі свідки ще не допитані в судовому засіданні. Окрім того, суд першої інстанції взяв до уваги надану у клопотанні прокурора інформацію щодо негативної поведінки, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_8 під час судового розгляду даного кримінального провадження у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська, де за порушення порядку та невиконання розпоряджень головуючого його неодноразово видаляли із зали судового засідання.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 триває, по справі ще не допитано усіх свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 19 травня 2025 року включно, та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

Отже доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 щодо відсутності підстав для продовження йому строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).

Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання обвинуваченого ОСОБА_8 на наявність у нього міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Водночас, щодо доводів обвинуваченого про невідповідність клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою вимогам ст.184 КПК, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вони не є предметом апеляційного розгляду, а отже судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , -залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року, якою, зокрема, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 19 травня 2025 року включно та альтернативною внесення застави, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4