Номер провадження 22-ц/821/891/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/881/24 Категорія: 310040000 Пічкур С.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
13 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарГончар Н.І., Сіренко Ю.В. Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Олійник Наталії Олександрівни на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24.03.2025 (повний текст складено 31.03.2025, суддя в суді першої інстанції Пічкур С.Д.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог- служба у справах дітей виконавчого комітету Виноградської сільської ради Звенигородського району, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив позбавити відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2021 року сторони проживали у не зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_3 . Позивач був призваний до ЗСУ та по даний час проходить службу в прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Малолітній син залишився проживати з матір'ю. Відповідач не виконує свої обов'язки відносно сина, з червня 2024 року залишила місце свого проживання та пішла в невідомому напрямку. На даний час про сина сторін піклується мати позивача, ОСОБА_4 , яка неодноразово викликала працівників поліції до місця проживання ОСОБА_2 з дитиною, та працівники поліції фіксували факт залишення дитини без догляду. Вказує, що відповідач веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, не цікавиться життям та здоров'ям сина, не забезпечує його необхідним харчуванням та медичним доглядом.
За таких обставин позивач вважає, що подальше збереження батьківських прав відповідача недоцільне і неможливе, оскільки суперечить моральним засадам та інтересам дитини.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 24.03.2025 у позові відмовлено з підстав того, що недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, і такий захід не відповідає інтересам дитини. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення аліментів, суд виходив з того, що згідно довідки про склад сім'ї дитина проживає з матір'ю та батьком, а доказів не утримання дитини матір'ю позивачем не надано.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача адвокат Олійник Н.О. подала 07.04.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення є необґрунтованим та таким, що порушує права позивача та його малолітньої дитини, судом неправильно застосовано норми матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував надані докази, які свідчать про ухилення відповідача від обов'язків матері. Суд помилково не погодився з висновком комісії з захисту прав дитини Виноградської сільської ради Звенигородського району Черкаської області про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки з'ясовано, що мати ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, та взагалі відсутня за місцем проживання малолітнього сина тривалий час.
Зазначає, що суд у своєму рішенні вказав на те, що єдине звернення до поліції з приводу неналежного виконання обов'язків матір'ю не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Проте, таких звернень було два, що свідчить про системність такої поведінки відповідачки. Факт того, що мати дитини не піклується про фізичний стан свого сина підтверджує також лікар педіатр, що спостерігає за фізичним станом дитини. Тобто відповідач, будучи матір'ю малолітньої дитини, понад 10 місяців не проживає разом із сином, не бере участі у його вихованні, не забезпечує його матеріально та фактично самоусунулася від виконання батьківських обов'язків.
Вказує, що судом порушено принцип найкращих інтересів дитини.
Також наголошує на тому, що відповідач продемонструвала повну байдужість до розгляду справи, оскільки жодного разу не з'явилась на судові засідання, незважаючи на те, що їх було проведено більше п'яти. Вважає, що така поведінка лише підтверджує небажання матері відповідати за дитину, навіть у процесуальному порядку та неповагу до суду і до самої суті спору, який стосується майбутнього її власної дитини.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.03.2022.
Виконавчим комітетом Виноградської сільської ради як органом опіки та піклування надано висновок від 28.11.2024 №97 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , де зазначено про те, що мати дитини вихованням, належним утриманням та доглядом за малолітнім сином ніколи не займалась, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, часто йде з дому та не повертається протягом тривалого часу, відповідно, доцільно позбавити її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 (а.с. 28).
Згідно довідки про склад сім'ї виконавчого комітету Виноградської сільської ради №205 від 16.10.2024 ОСОБА_1 має такий склад сім'ї: син ОСОБА_3 , співмешканка ОСОБА_2 , та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30).
Позивач у справі вважає, що мати дитини не бере належної участі в її утриманні та вихованні, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, що є підставами для позбавлення її батьківських прав та стягнення з неї аліментів.
Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У даному випадку, вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наявним доказам у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено існування підстав вважати, що відповідач дійсно злісно ухиляється від виконання нею своїх батьківських обов'язків в такій мірі, що її позбавлення батьківських прав щодо сина сприятиме його найкращим інтересам.
Так у справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Виноградської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина, в якому жодним чином не мотивована необхідність застосування крайнього заходу впливу як позбавлення матері батьківських прав та не була з'ясована можливість застосування до відповідача інших попереджувальних заходів замість позбавлення батьківських прав.
Також у даному висновку органу опіки та піклування не зазначено, які саме заходи вживалися цим органом до матері дитини до цього, та які не дали позитивного результату, що і спонукало його на надання такого висновку про застосування виключного заходу, як позбавлення матері батьківських прав щодо дитини.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Найкращих інтересів дитини, яким відповідає позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, у висновку органу опіки та піклування не наведено та таких судом не встановлено.
Доводи позивача про те, що мати не піклується про фізичний стан свого сина з посиланням на документацію лікаря-педіатра, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки з наявної в матеріалах справи довідки лікаря КНП «Лисянський центр первинної медико-санітарної допомоги» Лисянської селищної ради № 664 від 22.10.2024 лише вбачається, що протягом останніх двох місяців на прийом до лікаря ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приводила бабуся, а мати в цей період його станом здоров'я сина не цікавилась (а.с. 26).
Наведене не свідчить про абсолютну відсутність піклування про стан здоров'я сина з боку відповідача.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається також бабуся дитини також не є безумовним свідченням небажання матері дитини приймати участь в її утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матері своїми батьківськими обов'язками.
У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Долучені до матеріалів справи довідки Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області за результатами розгляду повідомлення від ОСОБА_4 про те, що її невістка ОСОБА_2 не виконує обов'язок по догляду за своїм сином, покинула його на три години та залишила на догляд бабусі, а також рапорт та протокол працівників поліції від 12.08.2024 (а.с. 14-25) не свідчать про те, що відповідач притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП, тобто за ухилення від виконання батьківських обов'язків.
При цьому за наведених обставин мати мала можливість залишити дитину під наглядом іншого родича - баби, а не узагалі без нагляду дорослих осіб, як стверджує скаржник.
Апеляційні доводи про те, що при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав слід, в першу чергу, враховувати інтереси дитини, не свідчать про необхідність задоволення позовних вимог у справі, оскільки позивачем не доведено, що спілкування відповідача з сином може мати негативний вплив на останнього, тобто не відповідатиме його інтересам, а згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Також апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо неявки відповідача в судові засідання як демонстрації байдужості до розгляду справи та інтересів її сина, оскільки такі її дії не є елементом неналежного виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина, оскільки згідно довідки про склад сім'ї, наданої самим позивачем, дитина проживає з матір'ю, а доказів ухилення її від утримання сина суду не надано.
Одночасно, апеляційний суд вважає за доцільне попередити відповідача про зміну ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що узгоджується з п.18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24.03.2025 у цій справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24.03.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 14.05.2025.
Суддя-доповідач
Судді