Іменем України
13 травня 2025 року
м. Харків
справа № 636/7343/23
провадження № 22-ц/818/2116/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю..,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 04 листопада 2024 року, постановлене суддею Гнізділовим Ю.М.
У грудні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до суду з позовом, в якому просило витребувати у ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 у власність держави шляxом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою, в особі Головного управління Держгеокадастру у Xарківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 04 листопада 2024 року позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 у власність держави шляxом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою, в особі Головного управління Держгеокадастру у Xарківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002. Стягнуто з ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі 4 026,00 ( чотири тисячі двадцять шість) грн на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; вирішити питання розподілу судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; відповідач зазначає, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Наголошує, що на момент укладення договору купівлі продажу земельної ділянки підстав вважати, що ОСОБА_2 набула право на земельну ділянку не за законом не було. Саме посадові особи Держгеокадастру не виконали покладені на них обов'язки та допустили повторне надання у приватну власність фізичній особі земельної ділянки.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з метою відновлення порушеного права держави на земельні ділянки суд вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 22 серпня 2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_2 від 22.08.2017, у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та передати їй зазначену земельну ділянку у власність.
Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 22.08.2017 року прийнято наказ від 30.08.2017 № 15697-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 площею 1,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором комунального підприємства «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» Слурденко Тетяною Олександрівною 08.09.2017, номер відомостей про речове право: 22275955, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1348735163254.
При цьому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у подальшому, земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:04:000:0002 було відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер: 3674, виданого 22.12.2017 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 24119572.
На сьогоднішній день було встановлено, що ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 11.04.2016 № 2800-СГ, яким було надано їй у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:01:000:0875 площею 1,7000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325456800:01:000:0875 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріним Едуардом Георгійовичем 17.03.2016, номер відомостей про речове право: 14389235, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 914971663254.
Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 року у справі № 757/15438/21-к Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв'язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей 116, 121 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Частинами першою, другою статті 78Земельного кодексуУкраїни (далі - ЗК України) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 80ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Частиною першою статті 81ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту «б» частини першої статті 121ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться
у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
Спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.
Таким чином ОСОБА_2 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України.
Щодо вимоги про витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 судова колегія зазначає наступне.
Згідно із ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. За приписами статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, у всіх інших випадках інтереси добросовісного набувача захищаються, тобто, власник не вправі вимагати повернення свого майна.
При цьому суд констатує, що, з врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи питання, пов'язані з розмежуванням добросовісного і недобросовісного набувача, слід враховувати положення ст. 330 ЦК України, відповідно до якої на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, набуває право власності добросовісний набувач, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано у нього. Зокрема, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не має права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
За змістом ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в т. ч. про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для витребування у нього майна. Наявність у діях власника волі на передачу майна виключає можливість його витребування у добросовісного набувача.
Судом встановлено, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу, продавець відповідно Договору, підтвердила належність їй на праві власності земельної ділянки, відсутність судових спорів щодо неї, відсутність заборони продажу, а також підтверджувала достовірність поданих документів про право власності на відчужувану земельну ділянку. Відповідно, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності, на підтвердження чого під час підписання договору, нею було надано правовстановлюючі документи на земельну ділянку, а саме витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Покупець оглянув надані Продавцем документи, пересвідчився в належності земельної ділянки ОСОБА_2 . Крім того, нотаріусом, який посвідчував правочин, було належним чином перевірено належність відповідачу земельної ділянки, що підтвердило наявність у нього права власності на нерухоме майно.
Тому підстав вважати, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, колегія суддів не вбачає.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
Колегія суддів зазначає, що саме на Головне управління Держгеокадастру у Харківській області покладено обов'язок перевіряти наявність права особи на приватизацію землі та вживати заходів, які унеможливлять повторну приватизацію землі особою, яка вже використала таке своє право.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач не заперечував такого обов'язку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, але зазначав по технічну неможливість здійснення таких перевірок до 2018 року.
Натомість передача Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області земельної ділянки особі, яка не мала на це право, без проведення належної перевірки, не свідчить про наявність підстав для витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про задоволення позову.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та витребування майна у добросовісного набувача на користь позивача.
Враховуючи вище викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 04 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки держави - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 4026,00 грн
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 14.05.2025