Справа № 203/2304/25
Провадження № 2-о/0203/80/2025
01 травня 2025 року у місті Дніпрі суддя Центрального районного суду міста Дніпра Ханієва Ф.М., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту родинних відносин,
Встановив:
04 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Постольник Оксани Сергіївни надійшла заява про встановлення факту родинних відносин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 року, цивільну справу № 203/2304/25, провадження № 2-о/0203/80/2025, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду та прийнято до розгляду - 01.05.2025 року.
Суд, вивчивши матеріали заяви, дійшов висновку про необхідність передачі цивільної справи окремого провадження за територіальною підсудністю до іншого суду, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 ЦПК України).
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві, як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Однією із категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, є встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Суд з метою визначення підсудності справи 01.05.2025 року надіслав запит до Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно з відповіддю №1340180 від 01.05.2025, місце проживання заявника з 30.05.2000 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто місце проживання заявника зареєстроване на території, яка за територіальною підсудністю належить до Покровського міського суду Дніпропетровської області.
Звертаючись до Центрального районного суду міста Дніпра, заявник ОСОБА_1 посилається на те, що наразі він разом з родиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Центрального районного суду міста Дніпра. Цим помешканням він та його родина користуються на підставі договору оренди №1 від 18.01.2025 року, який укладений між його матір'ю та ОСОБА_3 .
При цьому суд зазначає, що договір про оренду житла не є документом, що офіційно підтверджує зареєстроване місце проживання чи перебування особи. Сама по собі наявність договору оренди не може свідчити, що вказана у договорі адреса є зареєстрованим місцем перебування заявника. Заявником не надано належних та допустимих доказів проходження передбаченої Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 року, процедури реєстрації місця перебування, а навпаки надано витяг з реєстру територіальної громади №2025/002194584 від 14.02.2025 року, виданий ДП «ДІЯ», відповідно до якого зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
З наведеного вище видно, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції).
Згідно з ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Таким чином, враховуючи, що місце проживання заявника ОСОБА_1 зареєстроване не на території Центрального району міста Дніпра, а його місце проживання зареєстроване в місті Покров Нікопольського району, Дніпропетровської області, справа підлягає передачі на розгляд за підсудністю до Покровського міського суду Дніпропетровської області для судового розгляду за належною територіальною підсудністю.
Керуючись статтями 316, 317, частинами 1, 3 статті 31, статтями 258-260 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту родинних відносин - передати за територіальною підсудністю до Покровського міського суду Дніпропетровської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя Ф.М. Ханієва