Справа № 203/7464/23
Провадження № 2/0203/503/2024
(ЗАОЧНЕ)
14.08.2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сядро Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,
14.12.2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, в якому позивач просить суд:
- визнати право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 , та припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 (сорок шість).
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, 14.11.2007 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., реєстр. №12334, та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» 20.12.2007 року, реєстраційний номер 14670880. Позивач вказала, що пунктом 1 договору передбачено, що за договором продавець передав, а покупець прийняла у власність 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці, площею 885 кв. м, з них на 379 кв. м одержано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Отже, позивач зазначила, що на момент укладення договору купівлі-продажу домоволодіння від 14.11.2007 року власником (продавцем) було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку. Проте окремого договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 379 кв. м, на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 сторони не укладали. У подальшому та до часу звернення до суду з позовом відповідач (продавець за договором) ухиляється від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 . Позивач, посилаючись на норми ЦК України та ЗК України, судову практику ВС вказує, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості. Тому позивач під час укладення договору купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння одночасно набула право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 , а право власності відповідача на земельну ділянку - припинилось.
З огляду на викладене вище, позивач звернулась до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 19.12.2023 року за №370089, наданої на запит суду, відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації: 18.01.2017 року, дата зняття з реєстрації: 25.06.2018 року.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року було залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, визначені недоліки постановлено позивачу усунути шляхом надання суду: оригіналу документу, що підтверджує доплату судового збору за вимоги майнового характеру у розмірі 4750,00 грн.
15.01.2024 року позивач усунула недоліки позовної заяви у повному обсязі та належним чином, та надала суду оригінал квитанції про доплату судового збору у розмірі 4750,00 грн.
Ухвалою суду від 05.02.2024 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, зобов'язано позивача надати у судове засідання для огляду оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.03.2024 року було закрито підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
У чергове судове засідання 14.08.2024 року учасники справи не з'явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Позивач подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі, підтримала свої позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.
Відповідач повторно не з'явився у судове засідання, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав без поважних причин.
Суд, з урахуванням положень ст. ст. 128, 211, 223, 280-283 ЦПК України, розглянув справу за відсутності учасників справи в порядку заочного розгляду за наявними у справі письмовими доказами.
Під час судового розгляду справи судом були досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння від 14.11.2007 року, ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір, за яким продавець передав, а покупець прийняла у власність 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 885 кв. м (з них на 379 кв. м одержано державний акт на право власності на земельну ділянку) (п.1 договору).
На земельній ділянці розташовано: А-1 - житловий будинок шл. бет., загальною площею - 120,9 кв. м, житловою площею - 61,3 кв. м, Б- гараж шл. бл., В- гараж цегла, Г- сарай цегла, Д - сарай шл. бл., І, ІІ - споруди; для продажу 47/100 частин домоволодіння: у житловому будинку літ. А-1 кв. 1, житловою площею 7,8 кв. м, загальною площею - 54,4 кв. м, сарай Г, гараж В, споруди 1, 2, І, у загальному користуванні №8 (п.2 договору).
У п.3 договору вказано, що 47/100 частин домоволодіння належать продавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18.05.2006 року П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №4-794, та зареєстрованого КП «ДМБТІ» 19.06.2006 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10970570), та свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18.05.2006 року П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №4-790, та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 19.06.2006 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10970498), реєстраційний номер 14670880.
Договір є нотаріально посвідченим 14.11.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., зареєстровано в реєстрі за №12334.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 14.11.2007 року за №4957249, договір купівлі-продажу від 14.11.2007 року зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №2492429.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17147006 від 20.12.2007 року в КП «ДМБТІ», 20.12.2007 року за ОСОБА_1 була зареєстрована приватна форма власності на 47/100 часток на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2007 року, посвідченого 14.11.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., ВКВ №491567, реєстр-12334.
Відповідно до довіреності від 09.12.2020 року, яка є нотаріально посвідченою 09.12.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю.А., зареєстрованою в реєстрі за №1695, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цією довіреністю уповноважує Пайола Сергія Івановича бути його представником, зокрема, в Державному земельному кадастрі, відділі Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру», з питань: замовлення та одержання дублікату Державного акту на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замовлення та одержання технічної документації, кадастрового номеру на земельну ділянку, проведення Державної реєстрації прав у приватного нотаріуса або відповідних органах, що здійснюють Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна на вищевказану земельну ділянку, одержання правовстановлюючих документів та технічні паспорти, викликати техніка, геодезистів, продати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за ціну і на умовах за своїм розсудом належну йому на праві приватної власності вищевказану земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для чого представнику надається право, зокрема, підписати договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Довіреність видана без права передоручення іншим особа строком на три роки та дійсна до 09.12.2023 року.
Відповідно до копій розписок від 14.11.2007 року та від 09.12.2020 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 - 77000 доларів США за продаж половини будинку, що належить йому, за адресою: АДРЕСА_3 , та 1000 доларів США - повний розрахунок з продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно.
Відповідно до свідоцтва про одруження від 27.01.2001 року, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружились 27.01.2001 року, про що в Книзі реєстрації актів про одруження 27.01.2001 року зроблено запис за №13; прізвища після одруження: чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 ; місце реєстрації: Відділ реєстрації актів громадянського стану Кіровського районного управління юстиції міста Дніпропетровська.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 15.07.2022 року, серії НОМЕР_4 , чоловік позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце смерті: Україна, Донецька область, місто Маріуполь.
Відповідно до посвідчення від 23.12.2020 року, серії НОМЕР_5 , ОСОБА_3 був учасником бойових дій.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання права власності на земельну ділянку.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 5 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами 2 - 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до положень ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній станом на 14.08.2024 року), до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Відповідно до положень ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній станом на 14.11.2007 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до положень ст. 78 ЗК України (в редакції, чинній станом на 14.08.2024 року), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
У разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Відповідно до положень частин 1, 2, 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на 14.11.2007 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16).
Якщо право власності на об'єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об'єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об'єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об'єкта нерухомості суперечить закону.
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства
За загальним правилом, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При цьому державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право (постанови ВС та ВП ВС від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 19.05.2020 у справі №127/10011/18, 20.01.2021 у справі №318/1274/18, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).
Пунктом 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року
№3613-VI, установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова КЦС ВС від 13.02.2019 року, справа №369/13976/15-ц; постанова КЦС ВС від 27.03.2019 року, справа №806/2-1093/2011).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз викладених вище норм, встановлених обставин справи вказує, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення, невизнання або оспорення відповідачем її права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_2 . Крім того, позивач не довела жодним належним та допустимим доказом те, що відповідач будь-яким чином перешкоджає позивачу у реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння позивача, чи позивач мала та має будь-які перешкоди у державній реєстрації права власності на земельну ділянку в силу вимог ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України.
Так, станом на момент укладення договору купівлі-продажу домоволодіння 14.11.2007 року ЦК України передбачав, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування (частини 1, 2 ст. 377 ЦК України).
Тобто за загальним правилом, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу 47/100 часток домоволодіння, продавець передав, а покупець прийняв у власність 47/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці, площею 885 кв. м, з яких на 379 кв. м одержано державний акт на право власності на земельну ділянку. Тобто право власності на 379 кв. м земельної ділянки підтверджувалось на момент укладення договору державним актом на право власності на земельну ділянку. Також позивач у позові вказує на присвоєний земельній ділянці кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, проте не надає суду доказів на підтвердження присвоєння відповідного кадастрового номера, зокрема витяг з Держгеокадастру з відомостями про зареєстрованого власника земельної ділянки, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015. Хоча у разі, якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (п. 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Отже, за загальним правилом, позивач набула право власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, під час набуття права власності на домоволодіння, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При цьому саме це в стверджує позивач у своєму позові, проте не доводить, що відповідач позбавив її можливості реалізувати своє приватне (цивільне) право власності на земельну ділянку повністю або частково, будь-яким чином порушив, не визнав або оспорює право власності позивача на земельну ділянку. Навпаки позивач надала суду копію нотаріально посвідченої довіреності, вчиненої відповідачем на ім'я її померлого чоловіка, який був уповноваженим представником відповідача, зокрема, на продаж земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки, вчинення дій щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Водночас відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, позивач не довела жодними належними та допустимими доказами того, що відповідач перешкоджає чи перешкоджав їй зареєструвати набуте нею право власності на спірну земельну ділянку. Тим більше, що за умовами договору сторони визначили, що покупець прийняла у власність 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 885 кв. м (з них на 379 кв. м одержано державний акт на право власності на земельну ділянку) (п.1 договору).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , недоведеність позивачем порушення відповідачем її права власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, 47/100 часток якого зареєстровані за нею на праві приватної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.
При цьому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 280-283, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ф.М. Ханієва