Справа № 640/18567/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 доплати за надбавку за роботу з таємними виробами, носіями, документами (15%), надбавки за особливо важливі завдання (50%), премії (55,15%), які враховувалися до перерахунку пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, включаючи наступні складові грошового забезпечення: надбавку за роботу з таємними виробами, носіями, документами (15%), надбавку за особливо важливі завдання (50%), премії (55,15%), які враховувалися до перерахунку пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року, з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату без обмеження максимальним розміром пенсії.
Рішення в даній адміністративній справі набрало законної сили 02 серпня 2024 року.
Надалі, 17 вересня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та надання звіту про виконання судового рішення, у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
У вказаній заяві позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення щодо зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити йому пенсію, включаючи наступні складові грошового забезпечення: надбавку за роботу з таємними виробами, носіями, документами (15%), надбавку за особливо важливі завдання (50%), премії (55,15%), які враховувалися до перерахунку пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року, з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату без обмеження максимальним розміром пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та надання звіту про виконання судового рішення відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просив позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законодавства та прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року та від 16 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 травня 2025 року о 11:50 год.
17 лютого 2025 року, 24 березня 2025 року, 07 травня 2025 року позивачем подано клопотання.
У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 372 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень, є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивач наполягає на тому, що рішення у справі №640/18567/21 від 02 липня 2024 року не виконане та відповідач категорично відмовляється його виконувати, про що свідчить його лист від 05 вересня 2024 року №2600-0202-8/173188.
Також апелянт наголошує на тому, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не з'ясував чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, не оцінив ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає про те, що позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушеного права, визначений ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в порядку виконання судового рішення (Закон України «Про виконавче провадження»), що не заборонено процесуальним законодавством та є правом позивача, при цьому, виходячи з фактичних обставин справи, у суду відсутні перепони для розгляду заяви позивача саме у порядку встановлення судового контролю та перевірки доводів заявника щодо невиконання відповідачем рішення суду щодо перерахунку пенсії, саме шляхом подання звіту.
Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю, є правом а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Чинне законодавство не встановлює залежності щодо звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами ДВС чи ні, на відміну від звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 цього Кодексу
На переконання колегії суддів, без надання оцінки даним обставинам, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування норм ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, є передчасним.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції, що викладені у оскаржуваній ухвалі, колегія суддів вважає передчасними та необґрунтованими, адже, таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив певні доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.
На переконання колегії суддів, належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було.
За змістом частини 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
За таких обставин, колегія суддів вважає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю, адже суд не розглядав вказану заяву по суті, обмежившись загальною оцінкою процесуального законодавства та вказавши на право суду у питанні встановлення судового контролю. Заяву у порядку судового контролю, не можна вважати необґрунтованою та безпідставною, а доводи, наведені у ній, мають бути перевірені та належним чином оцінені.
Із набранням чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись статтями 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328-33 Кодексу адміністративного судочинства України , суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року - скасувати.
Справу № 640/18567/21 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан