Справа № 320/37748/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 31 січня 2025 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11 вересня 2023 р. № 103650007938 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи за липень, серпень 1981 року, червень, липень, серпень 1983 року, липень, серпень 1984 року, липень, серпень 1985 року, страховий стаж роботи у період з 01 серпня 1998 р. по 31 грудня 2003 р., призначити та виплатити пенсію, починаючи з дати звернення, а саме з 04 вересня 2023 р.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно зобов'язав врахувати період роботи з 01.08.1998 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомості про роботу. Апелянт зазначив, що рішення суду має бути скасоване, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 25 років, що визначений п.4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Броварським ОГВК Київської області 16.04.1997.
Після досягнення віку 55 років та маючи страховий стаж більше 25 років позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням від 11 вересня 2023 р. №103650007938 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Причиною відмови є недостатність страхового стажу у ОСОБА_1 , а саме 19 років 09 місяців 10 днів.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01 серпня 1998 р. по 31 грудня 2003 р., оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомості про роботу. Для зарахування даного періоду, необхідно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Також не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно архівної довідки про заробітну плату № 1048/02-09 від 26 серпня 2021 р. та акту, зустрічної перевірки № 2500-0909-1/4053 від 02 червня 2023 року за період роботи в колгоспі «Мічуріна» 1981, 1983-1985 роки, оскільки відсутні дані щодо вступу в члени колгоспу, встановлений мінімуму та фактично відпрацьовані вихідні.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Судом встановлено, що позивач після досягнення 14 років, на літніх канікулах разом з батьком працював у колгоспі «Мічуріна».
У архівній довідці від 26 серпня 2021 р. №1048/02-09 вказано, що позивачу у липні 1981 року виплачена заробітна плата в сумі 109,30 крб., у серпні 1981 року - 136,86 крб., у червні 1983 року - 58,56 крб., у липні 1983 року - 176,73 крб., у серпні 1981 - 17,78 кро., У липні 1984 року - 54,06 крб., у серпі 1984 року - 175,43 крб., у липні 1985 року - 82,16 крб., у серпні 1985 року - 184,41 крб.
У довідці від 26.08.2021 №1045/02-09 архівна установа повідомила, що в архівному фонді ФГ «Мічуріна» накази (протоколи) на прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників колгоспу ім. Мічуріна - відсутні.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач позбавлений можливості надати додаткові документи, які підтверджують його роботу в колгоспі.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Суд зазначає, що відповідачем не надано відзив та не надано доказів, що ними вчинилися дії щодо спростування чи підтвердження вказаних обставин, так само, як і не надано запитів, які направлялися до відповідних органів для отримання інформації.
У зв?язку з цим, суд зазначає, що за місяці роботи в колгоспі, за які була виплачена заробітна плата позивачу, що підтверджено архівними довідками (які надані позивачем) має бути зараховано до трудового стажу.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості зазначені в архівних довідках та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Окремо колегія суддів зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених в архівних довідках відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, який в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
У зв'язку наведеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за місяці роботи в колгоспі, за які була виплачена заробітна плата позивачу, що підтверджено архівними довідками (які надані позивачем) має бути зараховано до трудового стажу.
Щодо періоду роботи позивача з 01 серпня 1998 р. по 31 грудня 2003 р.. колегія суддів зазначає наступне.
В рішенні відповідач зазначив, що вказаний період роботи не зараховано у зв'язку з тим, що відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомості про роботу.
Згідно записів трудової книжки позивача у спірний період з 01 серпня 1998 р. по 31 грудня 2009 р. останній працював слюсарем-сантехніком в ЖБК «Домобудівник-2».
Слід зазначити, що автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірний період відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірний період, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Не перерахування роботодавцем страхових внесків до Пенсійного фонду, які утримувалися роботодавцем із заробітної плати, не може бути підставою відмови у зарахуванні стажу у відповідні періоди роботи, оскільки відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права викладена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів відсутні підстави для відмови в зарахуванні до стажу спірного періоду роботи позивача, оскільки він підтверджений належними та допустимими доказами у своїй сукупності.
Колегія суддів зазначає, що територіальний орган Пенсійного фонду відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу спірних періодів роботи формально підійшов до вирішення наявного права особи на пенсію, оскільки не здійснив всіх можливих та достатніх дій, в межах прав, наданих пенсійним органам для недопущення порушення прав особи на соціальний захист.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11 вересня 2023 р. № 103650007938 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: трудовий стаж роботи за липень, серпень 1981 року, червень, липень, серпень 1983 року, липень, серпень 1984 року, липень, серпень 1985 року, страховий стаж роботи у період з 01 серпня 1998 р. по 31 грудня 2003 р., призначити та виплатити пенсію, починаючи з дати звернення 04 вересня 2023 р.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина третя статті 308 КАС).
Отже, визначені КАС межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених в апеляційній скарзі доводів.
Розглянувши всі доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення останньої, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких