Справа № 640/14374/22 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Дудин А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно у розмірі 207 269, 81 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно у розмірі 174 778, 49 грн (сто сімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят вісім гривень сорок дев'ять копійок). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати у розмірі 13 350, 00 грн (тринадцять тисяч триста п'ятдесят гривень).
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. На переконання апелянта, суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи. Апелянт вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки нарахування середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі здійснюється за період після 11.12.2020, таке нарахування здійснюється без урахуванням пункту 10 Порядку №100.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №640/10796/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 10.05.2019 № 247-к, а ОСОБА_1 поновлено на посаді з 12.05.2019.
На виконання рішення суду, 03.08.2022 відповідачем видано наказ № 209К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
У позовній заяві позивачка зазначила, що відповідач протиправно в добровільному порядку не виплатив їй частину середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №640/10796/19 в частині поновлення на посаді.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Як встановлено судом першої інстанції, правомірність звільнення позивачки з відповідної посади перевірено у судовому порядку. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивачку було незаконно звільнено, а тому було зобов'язано поновити останню на попередній посаді.
Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поновлення позивачки на роботі повинно було виконано негайно, тобто вже наступного робочого дня. Затримка роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу працівника, тому в такому випадку роботодавець зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки. Такі висновки суду відповідають вимогам ст. 236 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що положення ст.236 КЗпП України, це є логічним та справедливим продовженням захисту порушених прав незаконно звільненої особи у разі затримки таким органом виконання рішення.
Правовий аналіз положень ст. 236 КЗпП України дає підстави для висновку, що часом, яким закінчується виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого на посаді, є час його фактичного виконання. Саме по час такого фактичного виконання підлягає нарахуванню та стягненню середній заробіток за час такої затримки.
Колегія суддів також враховує, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
В даному випадку рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2022 по справі № 640/39867/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023, вже було вирішено стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 у розмірі 664 862, 07 грн.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що поновлення позивачки на посаді відбулося лише 03.08.2022, отже позивачкою обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку лише за період з 01.01.2022 по 02.08.2022.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішень суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так пп. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Пункт 10 Постанови №100 був виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100", яка набрала законної сили 12.12.2020, у зв'язку з чим після цієї дати не здійснюється коригування середньої заробітної плати у разі подальшого (після 12.12.2020) підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки нарахування середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі здійснюється за період після 11.12.2020, таке нарахування здійснюється без урахуванням пункту 10 Порядку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2022 по справі № 640/39867/21 встановлено розмір середньоденної заробітної плати, який становить 1173,01 грн.
На період затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі з 01.01.2022 по 02.08.2022 припадає всього 149 днів.
З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 у розмірі 174 778, 49 грн (1 173, 01 грн х 149 робочих дні).
Колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі позивача доводи не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Беручи до уваги кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 14.05.2025.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких