П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2561/25
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
повний текст судового рішення
складено 26.03.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, розрахункової величини 2684,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 від 15.03.2025 року про поновлення строків звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ повернуто в частині позовних вимог, а саме щодо:
визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 08.03.2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язання відповідача здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 19.07.2022 року по 08.03.2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, нараховану і виплачену у вказаний період, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, розрахункової величини 2684,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови №704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з даною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просить його скасувати та направити справу до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивач дізнався у день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , а саме 08.03.2024 року, зокрема, зі змісту виданого йому на руки грошового атестата, який він засвідчив особистим підписом.
Також суд врахував, що позивач проходив з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року військову службу у населеному пункті, який є районним центром постійного його місця проживання, на території якого бойові дії не велися; у період з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року, за винятком трьох днів, а саме з 21.04.2024 року по 23.04.2024 року, не відряджався (не перебував) під час виконання своїх службових обов'язків у зоні бойових дій та не покидав місце постійної дислокації відповідача; з 18.07.2024 року не проходить військову службу і є військовозобов'язаним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та зазначення обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів або докази дотримання строку звернення до суду.
24.03.2025 року до суду надійшла заява представника позивача про поновлення строків, яку він обґрунтував тим, що: позивач у період з 2022 року по 2024 року проходив військову службу і систематично виконував бойові завдання; відповідач не повідомив позивача про розмір виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби у відповідача при його звільненні, а про нараховане та виплачене грошове забезпечення він дізнався лише з листа відповідача від 24.02.2025 року №128/225; наказ про звільнення не є письмовим повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні та з його змісту неможливо встановити щомісячне грошове забезпечення за спірний період і одноразові види грошового забезпечення; з дня звільнення позивача з військової служби і до дня подання позову минуло майже рік.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року позовну заяву у вищенаведеній частині позовних вимог було повернуто позивачу.
Як встановлено судом 1-ї інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно наказу командира ВЧ (по стройовій частині) від 08.03.2024 року №68 позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 08.03.2024 року у зв'язку з його призначенням солдатом резерву запасної роти Військової частини НОМЕР_3 .
Згідно з абзацом другим і четвертим пункту 11.1 розділу 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) (далі - Правила №280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках:
вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
звільнення з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил №280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивач дізнався у день виключення його зі списків особового складу військової частини, а саме 08.03.2024 року, зокрема, зі змісту виданого йому на руки грошового атестата, який він засвідчив особистим підписом.
Отже, про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення позивач був проінформований в порядку, передбаченому нормами чинного законодавства, шляхом видачі йому грошового атестату та його підписанням.
Більш того, враховуючи пункт 11.3 розділу 11 Правил №280, не отримавши від відповідача 08.03.2024 року грошового атестату, позивач не міг би бути відповідно зарахований на грошове забезпечення з 09.03.2024 року у Військовій частині НОМЕР_3 .
Стосовно доводів апелянта щодо проходження позивачем військової служби як підстави для поновлення строків, колегія суддів зазначає, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.»
Таким чином, сам факт проходження позивачем військової служби у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважними причини пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей військового квитка позивача, він проходив військову службу у відповідача у період з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року.
Місцезнаходженням відповідача є Первомайський район Миколаївської області. Водночас, місцем постійного проживання позивача згідно з позовною заявою є населений пункт, який також знаходиться у Первомайському районі Миколаївської області.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, Первомайська міська територіальна громада та територіальна громада, де проживає позивач, не відносилися і не відносяться до територій, на який ведуться (велися) бойові дії.
Відповідно до запису в розділі VII військового квитка позивача він приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 21.04.2024 року по 23.04.2024 року.
На військовий облік позивач взятий ІНФОРМАЦІЯ_1 18.07.2024 року, тобто з цього дня військову службу не проходить і є військовозобов'язаним.
З наведеного вбачається, що позивач: проходив з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року військову службу у населеному пункті в районі, який є районом постійного його місця проживання, на території якого бойові дії не велися; у період з 03.03.2022 року по 08.03.2024 року, за винятком трьох днів, а саме: з 21.04.2024 року по 23.04.2024 року, не відряджався (не перебував) під час виконання своїх службових обов'язків у зоні бойових дій та не покидав місце постійної дислокації відповідача; з 18.07.2024 року не проходить військову службу.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частин 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що у даному випадку позивачем пропущено тримісячний строк, встановлений положенням ч.2 ст.233 КЗпП України.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що позивачем, в даному випадку, був пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами, та при цьому не зазначено поважних причин пропуску такого строку, а також не надано доказів, які б підтверджували наявність цих поважних обставин.
При цьому, одночасно необхідно зауважити, що сутність зазначеного «інституту» полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права, була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Так, учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст.6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що враховуючи не доведеність заявником існування об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, визнання неповажними зазначених заявником причин пропуску строку, та фактичне не виконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху - позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький