Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 травня 2025 року Справа № 520/1797/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення головного сержанта командира 1-го відділення 3-го автомобільного взводу автомобільної роти батальйону бойового та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 з лав Національної гвардії України у запас ЗС України за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини (за не висловлення бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що оформлена листом вих. № 40/05/10/1-97 від 03 січня 2025 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення головного сержанта командира 1-го відділення 3-го автомобільного взводу автомобільної роти батальйону бойового та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 з лав Національної гвардії України у запас ЗС України за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини (за не висловлення бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
В обґрунтування позву покликається на те, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у відповідача. Позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом ІI групи та потребує постійного стороннього догляду, відповідно до документів, що додаються до рапорту. За результатом розгляду рапорту відповідачем прийнято рішення «Залишити рапорт без реалізації», у зв'язку із наявністю іншого члена сім'ї, а саме сестри позивача, яка перебуває за межами України. Вважає свої права порушеними з цього питання, а відтак звернувся до суду із позовом за захистом у судовому порядку.
Відповідачем подано до суду відзив, який містив заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що підставою для відмови в задоволенні вимог Позивача щодо його звільнення з військової служби є той факт, що громадянин України ОСОБА_2 крім сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має ще доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновки Позивача про відсутність інших членів сім'ї ОСОБА_2 першого та другого ступеню споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд, обґрунтовані виключно безпідставними твердженнями самого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і суперечать документам наданим позивачем до своєї позовної заяви. Відповідач вважає, що перебування ОСОБА_3 за кордоном не є тією обставиною, яка звільняє її від виконання її обов'язків по догляду за її батьком, адже відповідно до ст. 204 Сімейного Кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Таких доказів позивачем до суду не надано. Просить у позові відмовити.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_3 з 2020 року постійно проживає та працює за межами України. Зокрема, ОСОБА_3 обіймає посаду вокаліста за контрактом з круїзною судноплавною компанією Cunard Line (Кунард Лайн) від 03 червня 2020 року, який поновлюється кожні 3 місяці. ОСОБА_3 підтвердила, що рідко відвідує Україну, за винятком коротких візитів до своєї матері ОСОБА_4 , а батько ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду, який не в змозі забезпечити ОСОБА_3 - знаходиться на повному утриманні єдиного сина, ОСОБА_1 . Таким чином, у ОСОБА_2 наявні лише два члена сім'ї першого ступеня споріднення: син ОСОБА_1 (позивач) та дочка ОСОБА_3 . Проте, дочка ОСОБА_3 не проживає на території України та постійно перебуває за кордоном, що виключає можливість визначення її як іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи. Обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожним у спірних правовідносинах. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Згідно з ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Отже, «здійснювати утримання за батьками» - це надавати їм матеріальної допомоги, в той час, як «постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки особі з інвалідністю, в тому числі з виконання повсякденних (рутинних) завдань, підтримання гігієни, харчування тощо. ОСОБА_3 (дочка батька позивача від першого шлюбу) не проживає на території України, постійно перебуває за кордоном (там і працює), не бажає здійснювати догляд за ОСОБА_2 (що підтверджено її заявою), а тому, в розумінні абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не вважається особою, яка може здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою суду відмовлено у клопотанні відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджено матеріалами справи.
Суд установив, батьком позивача є ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 має статус інваліда ІІ групи з 01.10.2020. Інвалідність встановлена безстроково. Причина інвалідності - захворювання пов'язане з проходження військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Відповідно до висновку медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 потребує догляд вдома. Дані обставини також підтверджено листом відповідача щодо розгляду рапорта позивача від 03.01.2025.
31.12.2024 позивачем подано рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом II групи, відповідно до документів, що додано до рапорту.
За результатом розгляду рапорту позивача, відповідачем прийнято рішення «Залишити рапорт без реалізації». Наводить аргументи відмови те, що відповідно до наданих позивачем документів сестра останнього, ОСОБА_3 , перебуває за кордоном. Відповідно до вимог Сімейного кодексу України: стаття 172: «Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу»; стаття 202: «Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги»; стаття 203: «Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю».
Вважаючи протиправними дії відповідача по незвільненню позивача зі служби, останній звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).
На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
Таким чином, з моменту 24 лютого 2022 року (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі змісту наведеної норми випливає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 року по справі № 380/16966/24, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Із матеріалів справи установлено, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв'язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, зокрема, заяву ОСОБА_3 , біологічної дочки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка діючи з власної волі, підтверджує, що з 2020 року постійно проживаю та працюю за межами України. Зокрема, обіймає посаду вокаліста за контрактом з круїзною судноплавною компанією Cunard Line (Кунард Лайн) від 3 червня 2020 року, який поновлюється кожні три місяці. Рідко відвідує Україну, за винятком коротких візитів до матері, ОСОБА_5 . Батько, ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІ групи і потребує постійного догляду, який я не в змозі забезпечити, знаходиться на повному утриманні єдиного сина, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Заява перекладена з англійської мови на українську мову та приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального Ємельяновою І.Г., засвідчено справжність підпису перекладача Слабкіна Віталія Ігоровича.
Відповідно до інформації з витяг з наявною у Базі даних щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2022 року по 19.12.2024 року (станом на 09:45) громадянкою України ОСОБА_3 здійснено перетин кордону у такі періоди: - у 2023 році перебувала на території України з 04 лютого 2023 року по 23 березня 2023 року (47 днів) та з 21 жовтня 2023 року по 25 листопада 2023 року (35 днів); - у 2024 році перебувала на території України з 07 березня 2024 року по 21 квітня 2024 року (45 днів) та з 22 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року (44 дні).
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов'язку здійснювати утримання та догляд за батьком.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Судом враховано, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за батьком, а тому позивач є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язана та має фактичну можливість здійснювати щоденно та постійно догляд за своїм батьком.
Суд повторно зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім'ї першого або другого ступеня споріднення через об'єктивні причини не може виконувати відповідні обов'язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).
В свою чергу, як видно зі змісту відмови відповідача від 03.01.2025, останній не встановлював об'єктивну можливість здійснення сестрою позивача фактичного догляду за ОСОБА_2 , з огляду на перебування останньої за межами України, а всупереч вказаній нормі Закону констатував лише факт наявності останньої та її перебування за кордоном.
Отже, з огляду на вказані обставини справ та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача з підстав виключно наявності рідної сестри ОСОБА_3 .
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду за хворим батьком.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про неналежний розгляд рапорту позивача від 31.12.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.
Суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме неналежний розгляд відповідачем рапорту позивача від 31.12.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», з метою повного та належного захисту прав позивача, суд відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 31.12.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 31.12.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду, а позов задовольнити частково.
У відповідності до ст. 139 КАС Україна розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31 грудня 2024 року про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, що оформлені листом про відмову від 03.01.2025 №40/05/10/1-97.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14 серпня 2024 року про звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено та підписано суддею 15.05.2025.
Суддя М. І. Садова