15 травня 2025 р. справа № 400/9409/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 17.02.2021 року № Ф-72482-17-У
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-72482-17-У від 17.02.21 р. в розмірі 37 788,74 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначає, що згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), за січень-грудень 2001, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2020, 2021 роки страхові внески за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачували страхувальники, а саме державне комунальне підприємство дитяче містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ТОВ «Вимпел», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 26.01.00 р. вона припинила підприємницьку діяльність. Отже, враховуючи, що в 2001-2024 р.р. позивачка була найманим робітником, за якого єдиний внесок сплачували роботодавці, підприємницької діяльності не вела, що підтверджується інформацією з особистого кабінету платника податків, ому позовні вимоги про визнання протиправними і скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) підлягають задоволенню.
Від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що згідно відомостей інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області (Інгульський район м. Миколаєва) з 01.07.94 р. по 02.05.24 р. на загальній системі оподаткування. За спірною вимогою позивачці було нараховано зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період з 2017-2020 р.р., яке позивачкою не сплачено.
Від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій вона заперечила проти обґрунтувань відповідача та додатково звернула увагу, що з 26.01.00 р. припинила підприємницьку діяльність, що підтверджується записом про припинення реєстрації в електронному кабінеті платника податків. ОСОБА_1 було здійснено відкриття ФОП 30.04.24 р., а закриття на наступний день 01.05.24 р., що можна відстежити з описів, які реєстратор надав при відкритті та закритті ФОП. Зазначене свідчить про відсутність зареєстрованого ФОП ОСОБА_1 з 26.01.00 р. та безпідставністю нарахування єдиного внеску.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивачка з 24.09.96 р. була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця та 26.01.00 р. припинила ФОП шляхом подання заяви до Ленінського виконавчого комітету м. Миколаєва про ліквідацію за власним бажанням. Зазначене підтверджується відомостями з особистого кабінету платника податків.
У позові позивачка зазначила, що не подає податкову звітність та не здійснює підприємницьку діяльність. Також, зазначила, що згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), з січень-грудень 2001, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2020, 2021 роки страхові внески за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачували страхувальник Державне комунальне підприємство дитяче містечко «Казка», ТОВ «Вимпел», ФО ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6
17.02.21 р. Головним управлінням ДПС у Миколаївській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-72482-17, якою позивачу визначено до сплати 37 788,74 грн. недоїмки з єдиного внеску за період з 2017 р. до 2020 р..
Позивачка не погоджуючись з вищезазначеною вимогою звернулась до суду з даним позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.210 р. № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у день отримання зазначених відомостей.
Як передбачає абз. 11 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Стаття 7 Закону № 2464 (в редакціях, чинних протягом спірних періодів 2018-2020 р.р.) встановлювала базу нарахування ЄСВ для фізичних осіб-підприємців та обов'язок сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, незалежно від факту отримання доходу (для ФОП на загальній системі з 01.01.17 р., крім пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю, які отримують пенсію або соціальну допомогу).
Отже, обов'язок зі сплати ЄСВ у фізичної особи виникає за умови наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця та відсутності підстав для звільнення від сплати ЄСВ, передбачених Законом № 2464.
Ключовим питанням у цій справі є встановлення, чи мала позивачка, статус діючої фізичної особи-підприємця у періоди, за які відповідачем нараховано недоїмку з ЄСВ (2018, 2019, 2020 р.р.) та винесено оскаржувану вимогу.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (тут і далі у первинній редакції).
За приписами ч. 1 ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Державний реєстратор протягом 2004-2005 р.р. при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується (п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР абзац 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП абзац 9 частини 1 статті 1 вказаного Закону).
3 березня 2011 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» за № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.04 р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.04 р., зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.04 р., після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.04 р., відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.04 р., включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.04 р., вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.04 р., визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.12 р. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.04 р., підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 260/81/19 у постанові від 01.07.20 р. наголосила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 р. виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 р. ознак суб'єкта господарювання. Особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права, а користується ним на власний розсуд.
Неподання фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою до 1 липня 2004 р., реєстраційної картки для включення відомостей про неї до ЄДР та заміни свідоцтва мало наслідком визнання свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка недійсним та внесення відповідної відмітки до ЄДР. Це, в свою чергу, виключало можливість законного здійснення підприємницької діяльності такою особою, а відтак і отримання доходу від такої діяльності та, відповідно, обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП.
Велика Палата дійшла висновку, що нарахування ЄСВ контролюючим органом фізичній особі, яка була зареєстрована підприємцем до 1 липня 2004 р., але не пройшла перереєстрацію (не подала реєстраційну картку), та свідоцтво якої визнано недійсним, є неправомірним, оскільки така особа не мала статусу діючого ФОП у спірний період.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачкою не лише не було подано реєстраційних карток державному реєстратору, а було припинено 26.01.00 р. ФОП шляхом подання заяви до Ленінського виконавчого комітету м. Миколаєва про ліквідацію за власним бажанням. Зазначене підтверджується відомостями з особистого кабінету платника податків.
Додатковим свідченням припинення ФОП позивачкою є те, що ОСОБА_1 було здійснено відкриття ФОП 30.04.24 р., а закриття на наступний день 01.05.24 р. Тобто, зазначене свідчить про відсутність зареєстрованого ФОП ОСОБА_1 з 26.01.00 р.
Відповідач в свою чергу не надав до суду жодного доказу зареєстрованого ФОП ОСОБА_1 з 26.01.00 р.
Таким чином, станом на 2018-2020 р.р., за які відповідачем нараховано недоїмку з ЄСВ, позивачка не мала статусу діючої фізичної особи-підприємця і, відповідно, не була платником єдиного внеску як ФОП у розумінні Закону № 2464.
Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-72482-17-У від 17.02.21 р. в розмірі 37 788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач мала статус діючої фізичної особи-підприємця у спірні періоди 2018-2020 р.р. та була зобов'язана сплачувати ЄСВ як ФОП.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивачка сплатила у розмірі 1 211,20 грн., доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
Позов поданий через систему "Електронний суд".
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи заявлені вимоги, позивачка повинна була сплатити судовий збір із урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження ставки судового збору в розмірі 968,96 грн.
За таких обставин, позивачка надмірно сплатила 242,24 грн. судового збору та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернутий судом за клопотанням позивача.
Отже, стягненню підлягає судовий збір в сумі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного Управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027), задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-72482-17-У від 17.02.21 р. в розмірі 37 788,74 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз