14 травня 2025 року м. Львівсправа № 380/20579/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- визнати бездіяльність - відмову в задоволенні Рапорту ОСОБА_1 протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дію - звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 серпня 2024 року подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за такою підставою, передбаченою частиною дванадцятою статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232), «необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого або другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю бабцею ОСОБА_2 . 22 серпня 2024 року позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки ним не надано достатнього переліку документів за вказаною підставою, а саме: доказів особи з інвалідністю; документа про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що можуть або не можуть здійснювати постійний догляд; акта встановлення факту постійного догляду за особою другого ступеня споріднення, яка є особою з інвалідністю І або ІІ групи. Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача, уважає її протиправною, оскільки стороннього догляду потребують не лише зазначені в нормах статті 26 Закону № 2232 особи з інвалідністю І або ІІ групи, а й інші категорії осіб. Наданими відповідачу документами позивач підтвердив відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . За адресою проживання ОСОБА_2 зареєстрований ще один її онук - ОСОБА_3 , проте ОСОБА_2 обрала саме позивача як особу, яка буде здійснювати постійний догляд за нею. З огляду на наведене позивач уважає, що має право на звільнення з військової служби із зазначеної ним підстави, а тому просить заявлений позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що норма, на яку посилається позивач у позовній заяві як на правову підставу для звільнення, дослівно в статті 26 Закону № 2262 має такий зміст: «необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». Позивач не надав жодного документа, який підтверджує факт, що його бабуся має інвалідність. Більше того, позивач не додав таких документів і до позовної заяви. Відповідач надав відповідь на рапорт позивача, в якій зазначив, які документи той має надати для звільнення. Також згідно з наказом Міністерства оборони України від 23 липня 2024 року № 495 особа, що бажає звільнитися по догляду за членами сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, має надати «Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із за значенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки». Однак позивачем цього зроблено не було. Отже, у позивача відсутні підстави для звільнення з військової служби.
У зв'язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 07 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
20 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом та документами про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 («необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я») у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 та з огляду на відсутність у неї інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Листом від 22 серпня 2024 року № 03/921 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що вказана ним підстава для звільнення має такий зміст: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Позивачем не надано достатнього переліку документів за вказаною ним підставою, а саме: доказів особи з інвалідністю; документа про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що можуть або не можуть здійснювати постійний догляд; акта встановлення факту постійного догляду за особою другого ступеня споріднення, яка є особою з інвалідністю І або ІІ групи. З огляду на вказане позивач не може бути звільненим на підставі поданих документів.
Позивач, уважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 згідно з поданим позивачем рапортом від 20 серпня 2024 року.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність у члена сім'ї другого ступеня споріднення статусу особи з інвалідністю І або ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І або ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.
У аспекті викладеного суд насамперед звертає увагу на те, що у своєму рапорті від 20 серпня 2024 року позивач правову підставу для звільнення з військової служби сформулював так: «необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я».
Тобто позивач виключив із абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 словосполучення «який є особою з інвалідністю I або II групи», що спотворило дійсний зміст цієї норми, призвело до помилкового розуміння позивачем її суті, а відтак і до безпідставного сподівання на наявність у нього підстави для звільнення, передбаченої цією нормою, на що обґрунтовано звернув увагу відповідач у своєму листі від 22 серпня 2024 року № 03/921.
Суд наголошує, що для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 необхідно підтвердити найперше наявність у члена сім'ї другого ступеня споріднення статусу особи з інвалідністю І або ІІ групи.
Утім до рапорту про звільнення з військової служби від 20 серпня 2024 року (а також і до матеріалів позовної заяви) позивач не додав доказів наявності у його бабусі - ОСОБА_2 як члена сім'ї другого ступеня споріднення статусу особи з інвалідністю І або ІІ групи, з огляду на що підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 у відповідача були відсутні.
Своєю чергою, представник позивача у позовній заяві не виправив допущеної позивачем у рапорті від 20 серпня 2024 року помилки щодо зазначення дійсного змісту норми абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, а навпаки цитує її так само як і позивач, внаслідок чого безпідставно стверджує про наявність порушеного права позивача на звільнення з військової служби.
Твердження представника позивача про те, що стороннього догляду потребують не лише зазначені в нормах статті 26 Закону № 2232 особи з інвалідністю І або ІІ групи, а й інші категорії осіб, суд оцінює критично, оскільки за змістом пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 необхідність здійснювати постійний догляд лише за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи (за наявності інших, передбачених цією нормою умов) дає підстави для звільнення з військової служби на підставі цієї норми.
Суд також звертає увагу на те, що «відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У разі ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, водночас, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Отже, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до довідки Новояворичівської селищної ради Львівського району Львівської області від 12 липня 2024 року № 220 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб разом з бабцею позивача - ОСОБА_2 зареєстрований, окрім позивача, інший її онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є членом сім'ї другого ступеня споріднення як і позивач.
Отже, у ОСОБА_2 , окрім позивача, є інший член сім'ї другого ступеня споріднення - онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів того, що він реально не може здійснювати постійний догляд за своєю бабусею з об'єктивних причин, про які зазначено вище, або ж сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я відповідачу надано не було, у матеріалах справи такі відсутні.
Посилання ж представника позивача на те, що ОСОБА_2 обрала саме позивача як особу, яка буде здійснювати постійний догляд за нею, суд оцінює критично, оскільки за змістом абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 лише висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я є підтвердженням неможливості здійснення іншим членом сім'ї першого чи другого ступеня споріднення постійного догляду (оскільки він сам потребує постійного догляду).
Отже, суд констатує, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довів наявності у нього підстави для звільнення з військової служби, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, з огляду на щодо відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби, оформлена листом від 22 серпня 2024 року № 03/921, є правомірною, а підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Водночас згідно із частинами першою - другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Суд відзначає, що у цій справі, яка пов'язана з виконанням військового обов'язку, позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1212,00 грн, що підтверджується квитанцією платіжною інструкцією від 24 вересня 2024 року № 0.0.3905416542.1.
Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1212,00 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 14 травня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна