15 травня 2025 рокусправа № 380/3580/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить :
визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 №8339 від 08.10.2024 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на особливий період на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 вересня 2024 року позивач направив заяву із завіреними належним чином копіями підтверджуючих документів до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, обґрунтовану тим, що він є особою, яка на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є студентом другого курсу (професійний бакалавр) на дуальній формі навчання за спеціальністю Організація та управління туристичним обслуговуванням/ТОУ 2409 у Коледжі туризму м. Благоєвград. Повідомленням від 08.10.2024 №8339 відповідач відмовив, що протоколом №15 (вих.8167) від 04.10.2024 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, через відсутність необхідних документів. Вважає, що рішення відповідача, оформлене повідомленням про відмову у наданні відстрочки, є протиправним, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 03 березня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є військовозобов'язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується витягом з застосунку “Резер+».
Згідно з довідкою № УО-319 від 09 вересня 2024 року позивач зарахований на 2024/2025 навчальний рік на зимовий семестр на другий курс дуальної форми навчання для отримання вищого освітньо-кваліфікаційного рівня фаховий бакалавр за спеціальністю “Бізнес адміністрація» у Коледжі туризму м. Благоєвград (Болгарія).
25 вересня 2024 року позивач засобами поштового зв'язку (листом з описом вкладення) направив ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До цієї заяви позивач додав такі документи (належно засвідчені копії): паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; договору зі студентом ОСОБА_1 про навчання у Коледжі по туризму м. Благоєвград; довідку від 09.09.2024 Коледжу по туризму м. Благоєвград ( ОСОБА_1 ); копія диплома молодшого спеціаліста НОМЕР_1 з додатком; копія військово-облікового документа ОСОБА_1 сформованогого з єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг».
04 жовтня 2024 року комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянула заяву та подані позивачем документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та ухвалила рішення, оформлене протоколом №15 про відмову у наданні відстрочки з такої причини: “не надано переліку документів згідно ПКМУ №560 від 16.05.2024. Про прийняте рішення позивача повідомлено повідомленням від 08 жовтня 2024 року №8339.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої, другої та третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За змістом частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2025 року №389-VIII “Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543 призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560).
За змістом пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Відповідно до абзацу першого пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно із пунктом 59 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Приписами пункту 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 5 до Порядку № 560 встановлено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема для категорії осіб, які мають право на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури) необхідно подати такі документи: довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідку закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідку закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
За змістом пункту 62 Порядку № 560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Отже, наведеною нормою для військовозобов'язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543, передбачено обов'язок подання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку № 560.
За змістом статті 1 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII “Про освіту» (далі Закон №2145) заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Відповідно до статті 10 Закону № 2145 невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
У системі позашкільної освіти та освіти дорослих (включно із післядипломною освітою) можуть здобуватися часткові кваліфікації. Згідно з частинами першою, другою статті 74 Закону № 2145 у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону № 2145 держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» та “Про захист персональних даних», “Про авторське право і суміжні права» та “Про публічні електронні реєстри».
Частиною шостою статті 74 Закону №2145 передбачено, що суб'єктами ведення Електронної бази є: держатель та адміністратор Електронної бази; органи управління у сфері освіти; суб'єкти освітньої діяльності; підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління держателя Електронної бази.
Анулювання доступу суб'єкта ведення до Електронної бази здійснюється у разі припинення виконання суб'єктом ведення своїх функцій, припинення суб'єкта ведення та в інших випадках, визначених законом.
Тимчасове блокування держателем Електронної бази доступу суб'єкта ведення до Електронної бази здійснюється у випадках несанкціонованого втручання в роботу Електронної бази, виявлення кіберзагроз, кіберінцидентів і кібератак, а також ризиків настання таких подій.
Як зазначено у пунктах 1, 4 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2018 року за № 1132/32584 (далі також - Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України “Про освіту» з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
В ЄДЕБО містяться Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників, єдина електронна система моніторингу працевлаштування випускників закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, інші складові, визначені відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти головним призначенням ЄДЕБО є забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією в галузі освіти.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, іноземні навчальні заклади фактично не мають доступу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти України, відповідно, не можуть сформувати довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку № 560.
Суд зазначає, що Закон № 3543 не містить жодних застережень як щодо неможливості надання відстрочки особам, які здобувають вищу освіту на території інших держав, так і щодо наявності довідки з ЄДЕБО, як обов'язкової умови для надання відповідної відстрочки.
Водночас жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до Порядку № 560, є вичерпним, а факт здобуття вищої освіти за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, не може підтверджуватись іншими доказами, якщо вони є належними та допустимими.
Крім того, положеннями частини третьої статті 7 КАС України прямо передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до частини першої статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Згідно з частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.
Оскільки позивач навчається на дуальній формі навчання за спеціальністю Бізнес адміністрація у Коледжі туризму м. Благоєвград (Болгарія) та, враховуючи, що цей навчальний заклад не має доступу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти України та не може сформувати довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку № 560, то суд вказує, що позивач не може бути позбавлений права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3453.
За наведених обставин рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 15 від 04 жовтня 2024 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на особливий період на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3453 не відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені частиною другою статті 2 КАС України, тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу в цій частині задовольнити.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду під час вчинення дій/прийняття рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд зауважує, що саме наявність такої інформації як послідовності здобуття освіти має бути перевірена районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки під час розгляду заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543, тому на підставі наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262 КАС України,-
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №15 від 04 жовтня 2024 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на особливий період на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна