ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" травня 2025 р. справа № 300/1639/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Алексєєв Олег Дмитрович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом за № 7 від 21.02.2025, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом за № 7 від 21.02.2025, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем подано відповідачу заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку з тим, що у нього на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Однак, рішенням, оформленим протоколом за № 7 від 21.02.2025 відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з тих підстав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 досягла повноліття. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідачем при прийнятті оскаржуваної відмови не враховано тієї обставини, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є студентом 3-П 1 курсу Коломийського медичного фахового коледжу ім. І. Франка, навчається на денній формі навчання та у зв'язку з цим продовжує перебувати на його утриманні.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та чоловіком, на утриманні якого перебуває троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
13.02.2025 засобами поштового зв'язку позивач направив відповідачу заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку з тим, що у нього на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , долучивши при цьому необхідний обсяг документів (а.с.27-30).
Листом від 24.02.2025, відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що рішенням, оформленим протоколом за № 7 від 21.02.2025 відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з тих підстав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 досягла повноліття (а.с.31).
Позивач вказує на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної відмови не враховано тієї обставини, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є студентом 3-П 1 курсу Коломийського медичного фахового коледжу ім. І. Франка, навчається на денній формі навчання та у зв'язку з цим продовжує перебувати на його утриманні, посилаючись при цьому на положення ч.1 ст.199 Сімейного кодексу України.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду цієї справи.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно з пунктом 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Пунктом 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як зазначалось судом вище, листом від 24.02.2025, відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що рішенням, оформленим протоколом за № 7 від 21.02.2025 відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з тих підстав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 досягла повноліття (а.с.31).
Так, згідно з п. 3 додатку 5 Порядку №560 Переліку додатків, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", документами, що підтверджують право на відстрочку згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону є - свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної відмови не враховано тієї обставини, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є студентом 3-П 1 курсу Коломийського медичного фахового коледжу ім. І. Франка, навчається на денній формі навчання та у зв'язку з цим продовжує перебувати на його утриманні, посилаючись при цьому на положення ч.1 ст.199 Сімейного кодексу України.
Такі твердження позивача, на думку суду є необґрунтованими, позаяк не відповідають вимогам п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в частині наявності на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Та обставина, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є студентом 3-П 1 курсу Коломийського медичного фахового коледжу ім. І. Франка, навчається на денній формі навчання та продовжує перебувати на утриманні позивача, жодним чином не вказує на наявність підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"
Як наслідок, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та не підлягає до скасування.
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом за № 7 від 21.02.2025, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.