ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" травня 2025 р. справа № 300/2521/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хомич Іван Олександрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хомич Іван Олександрович, звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.02.2025 №262940021264 протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996. Тому, слід скасувати вказане рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати до страхового стажу позивача вищевказані періоди роботи та призначити пенсію за віком з 13.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 05.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.02.2025 №262940021264 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначив, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Вказав, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи. Тому, оскаржене рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 1 місяць 10 днів. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії за віком. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, оскільки виправлено дату про прийняття на роботу, яка незавірена належним чином. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 05.02.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дана обставина згідно з частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає, як така, що визнається учасниками справи і у суду немає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 13.02.2025 №262940021264 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, оскільки у трудовій книжці наявне виправлення дати про прийняття на роботу, яке незавірене належним чином.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 1 місяць 10 днів (а.с.15).
Крім цього, як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996 (а.с.16).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 14.11.1982, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди її роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996 (а.с.16 на звороті - 22).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу за спірні періоди.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995 згідно з трудовою книжкою, оскільки виправлено дату про прийняття на роботу, яка незавірена належним чином. Таким чином, підставою незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу став допущений недолік при заповненні трудової книжки позивача. При цьому, підстави незарахування періодів роботи позивача з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996 відповідачем не зазначено.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 13.02.2025 №262940021264, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Проаналізувавши рішення від 13.02.2025 №262940021264 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 60 років, а страховий стаж позивача - 26 років 1 місяць 10 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 31 року.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та необхідними документами 05.02.2025, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 13.12.2024.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.02.2025 №262940021264, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 05.02.2025) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996, та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13.12.2024.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хомич Іван Олександрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 900 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.02.2025 №262940021264 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 16.07.1984 по 06.01.1995, з 12.06.1995 по 27.12.1995, з 03.01.1996 по 27.09.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 13.12.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.