12 травня 2025 року м. Ужгород№ 640/8267/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.,
за участі:
позивач: не з'явилась,
представник відповідача : не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві (надалі - відповідач), у якій просив:
1. Визнати протиправним та скасувати Наказ В.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_2 №75-о/с від 26.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з тозслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого місті Києві, 01 березня 2021 року згідно пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі.
3. Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн. 00 коп.
4. Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
5. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку іь час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно та незаконно звільнено його із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки фактичного реорганізація державного органу, як такого не відбулася. На переконання позивача, відповідачем порушено порядок звільнення та не запропоновано позивачу жодної іншої посади в ТУ ДБР розташованого в місті Києві. Позивач вказує, що положення Закону України «Про державну службу» не передбачають порядку звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу, як і не містять жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку. Крім того, як вказує позивач, оскаржуваний Наказ №75-о/с від 26.02.2021 року про звільнення позивача із займаної посади підписаний неуповноваженою особою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
09 червня 2021 року відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві щодо задоволення позовної заяви заперечував, зазначаючи, що звільнення проведено відповідно до діючого законодавства. Зокрема, як вказує відповідач, з 27.12.2019 року Державнеим бюром розслідувань змінено статус центрального органу виконавчої влади та набуто статус державного правоохоронного органу. Змінено організаційно-правову форму юридичної особи. Наразі у суб'єкта призначення не передбачено обов'язку пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. За твердженням відповідача, права позивача не порушено під час вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Як вказує відповідач, відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказу від 20 жовтня 2020 №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», наказу від 30.12.2020 №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» посади державної служби - слідчих у Другому слідчому відділі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві виведено зі штатного розпису з 01.03.2021. Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу.
15 червня 2021 року представником позивача до суду було подано відповідь на відзив. Позивач не погоджується з доводами відповідача у відзиві на позовну заяву.
30 липня 2021 року відповідачем до суду було подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до ч.3 ст.29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16.07.2024 №3863-IX (далі - Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року цю справу передано для розгляду судді Калинич Я.М.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративну справу №640/8267/21 прийнято до провадження суддею Калинич Я.М. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.
24 березня 2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засіданні представник позивача не прибув, причини неприбуття не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.
В судове засіданні представник відповідача не прибула. Проте подала заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
На виконання вимог ч.13 ст.10 та ч.1 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві №32о/с від 22.11.2018 року ОСОБА_1 з 23.11.2018 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Позивачем 25.01.2021 року отримано попередження про наступне звільнення після спливу 30 денного строку з моменту його вручення у зв'язку зі скороченням державної служби внаслідок змін у структурі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до змісту вказаного попередження, наказами Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердженні структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30.12.2020 №303дек «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві №75-о/с від 26.02.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01.03.2021 року, згідно п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись із вказаним наказом позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII).
Пункт 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб'єкта призначення.
Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
За змістом частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Положення частин другої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»'визначають, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом.
Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» внесено зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону №889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону №889-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі №520/11687/2020.
Стосовно доводів про відсутність реального скорочення посади позивача, слід зазначити, що у попередженні про наступне звільнення позивача зазначено про зміну структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердженні структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30.12.2020 №303дек «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві від 15.01.2021 №3 «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Києві від 20.10.2020 №155».
В контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що 12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», яким визначено правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань вiд 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань. Так, зокрема, до структури включено Перше управлiння органiзацiї досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування злочинів у сферi службової дiяльностi та корупцiї), Друге управління організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування злочинiв, вчинених працівниками правоохоронних органiв та у сферi правосуддя), Третє управлiння організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування вiйськових злочинiв). Також, у структурi Центрального апарату Державного бюро розслiдувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.
Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Відтак, з 27.12.2019 змінено не лише статус Державного бюро розслідувань, а й порядок визначення організаційної структури, затвердження структури та штатного розпису.
Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказом від 20 жовтня 2020 №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», наказом від 30.12.2020 №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які вводяться в дію, в тому числі щодо посад слідчих, з 01.03.2021.
Так, відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказу від 20 жовтня 2020 №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», наказу від 30.12.2020 №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» посади державної служби - слідчих у Другому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) (та інших слідчих відділах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, виведені з штатного розпису з 01.03.2021. Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу.
Відтак, підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що 25.01.2021 року позивача правомірно попереджено саме про зміни організаційно-штатної структури та скорочення посади, яку він обіймає.
Отже, у зв'язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, останнім прийнято накази Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20 жовтня 2020 року №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30 грудня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
Таким чином, внаслідок реалізації наведених положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 фактично відбулися зміна структури ДБР шляхом віднесення до державного правоохоронного органу, із створенням нової структури, шляхом реорганізації державного органу.
За таких умов, виходячи з викладеного вище, суд погоджується з твердженням представника відповідача про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу.
З огляду на вказане, суд вважає доведеними обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни в штатному розписі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача та його представника в цьому контексті.
Аналогічний висновок щодо подібних правовідносин викладений Верховним Судом у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 29.12.2021 у справі №420/3825/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 11.08.2022 у справі №400/4034/20, від 07.07.2022 у справі №640/9691/20, від 11.08.2022 у справі №160/8361/20, від 01.09.2022 у справі №160/4335/21, від 15.09.2022 у справі №380/10822/21, від 16.09.2022 у справі №640/15938/20, від 28.09.2022 у справі №640/15430/20.
Щодо доводів позивача про наявність дискреційних повноважень Державного бюро розслідувань під час вирішення питання про припинення державної служби та щодо відсутності обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань повноважень звільняти позивача з займаної посади, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з абзацом 1 частини 6 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»), встановлено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
У той же час, за змістом пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом, зокрема, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Вказане Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743), яка набрала чинності 27 серпня 2020 року.
Разом з тим, згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону. Директор територіального управління Державного бюро розслідувань: 1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань; 2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону; 3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління; 4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління; 5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження; 6) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник. У разі відсутності заступника обов'язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).
В свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Зі змісту вказаних норм видно, що вони не ставлять права директора територіального управління Державного бюро розслідувань, передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та його обов'язки, передбачені пунктом 1 частиною 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», в залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.
В свою чергу, суд зауважує, що уповноваженому на виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві надаються усі права передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, укладати угоди, видавати накази. Крім того, будь-яких обмежень по компетенції в.о. директора, щодо повноважень не встановлено. Виконуючий обов'язки Директора наділений повноваженнями самого Директора.
В свою чергу, будь-які обмеження компетенції в.о. директора, може проводитися лише шляхом обмеження повноважень самого Директора, які обов'язково повинні бути відображені в нормативно-правових актах юридичної особи та зареєстровані у визначений законом порядок.
За змістом статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до підпункту 3 та 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що директор територіального управління Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду в територіальному управління Державного бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.
При цьому, зазначені повноваження директора територіального управління Державного бюро розслідувань притаманні і як суб'єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов'язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, переходить весь спектр повноважень директора, у тому числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Норми пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб'єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб'єкта призначення та керівника державної служби.
Хоча, у більшості державних органів керівником державної служби є керівник державного органу (наприклад, у інспекціях, агентствах, адміністраціях, службах тощо).
Проте, в органах, які очолюють особи, що обіймають політичні посади або повністю складаються з таких осіб (наприклад, Кабінет Міністрів України) чи обіймають інші посади, що не належать до посад державної служби (наприклад, державні колегіальні органи), керівником державної служби, як правило, є керівник апарату (секретаріату) такого органу (наприклад, Вища рада правосуддя).
Інакше кажучи, суб'єкт призначення не обов'язково має бути керівником державної служби.
В свою чергу, під час розгляду даної справи судом встановлено, що 26 лютого 2021 року до виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві приступив заступник директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві - Терлецький Є.В., що в повній мірі узгоджується з положенням частини 5 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Також, судом встановлено, що наявність у Терлецького Є.В. повноважень виконувати обов'язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, також встановлена наказом від 25 лютого 2021 року №81-ос/дск відповідно до якого, тимчасове виконання обов'язків за невакантною посадою директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві покласти на полковника Державного бюро розслідувань Терлецького Євгена Вікторовича.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Терлецького Є.В. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.
Вказані висновки підтверджуються також тим, що згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX статтю 91 доповнено новою частиною 9, відповідно до якої повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Крім того, суд зауважує, що покладення на Терлецького Є.В. виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань не є предметом спору в даній справі, а питання повноважень виконувача обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань Терлецького Є.В. відносяться до компетенційних спорів.
Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, а не зміна істотних умов державної служби, як посилається позивач, до яких частиною 3 статті 43 Закону України «Про державну службу» віднесені зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Отже, аргументи та доводи позивача, пов'язані зі зміною істотних умов державної служби, не можуть бути прийняті судом до уваги.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», вказані положення Кодексу законів про працю України не застосовуються, так само як і положення пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
У цьому контексті суд наголошує, що норми частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком, що на переконання суду є дискреційними повноваження відповідного органу.
При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права на взяття участі у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
З приводу тверджень позивача про поширення на нього передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» гарантій, суд зважає на таке.
Згідно з вказаними положеннями установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін (підпункт 3); працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (підпункт 4).
Так, суд зауважує, що встановлена підпункту 3 гарантія безпосередньо застосована до позивача, оскільки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» №305-IX він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення з підстав, які вже наведені.
При цьому, передбачена підпунктом 4 гарантія на позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах.
У цьому контексті також слід зазначити, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.
В свою чергу, під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем при вчиненні дій щодо звільнення позивача з займаної посади вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення, що передбачено вимогами чинного законодавства.
При цьому, решта посилань та тверджень позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин та реалізацією відповідних норм і організаційно-розпорядчих документів, у зв'язку з чим суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є зазначений наказ про звільнення позивача, з огляду на що, судом не можуть бути прийняті відповідні доводи, які не стосуються предмету спору.
Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність прийнятого наказу в.о. директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Терлецького Є.В. №75-о/с від 26 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01 березня 2021 року згідно пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Щодо позовної вимоги про поновлення на роботі, присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що ці позовні вимоги є похідними від основної та також задоволенню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14 травня 2025 року.
СуддяЯ. М. Калинич