15 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/2560/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність у належному розгляду заяви та протиправним прийнятим рішення Військової частини НОМЕР_1 , яке ухвалене у формі листа від 12.12.2024 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.12.2024 щодо виплати грошового забезпечення сина, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , який зник безвісти, - про відсутність підстав для виплати грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно здійснити розгляд заяви матері військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 зниклого безвісти, ОСОБА_1 від 10.12.2024 про виплату грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" та задовольнити таку заяву з часу її одержання.
В обґрунтування позову зазначає, що в установленому порядку звернулась до відповідача із заявою про виплату їй грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 за №884 як члену сім'ї (матері) військовослужбовця, зниклого безвісти. 27.01.2025 під час відвідування сьомого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачку ознайомили з листом від 12.12.2024 року військової частини НОМЕР_1 за вих. №642/14727, адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому вказувалось, що для виплати грошового забезпечення підстав немає, оскільки право на отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить законному представнику дитини безвісти зниклого військовослужбовця, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з тим, зазначає, що у даному випадку , рішення про відмову або в задоволені заяви не приймалось. Прийнято лист (рішення), яке не передбачається Порядком №884, - за відсутності підстав. Позивач вважає, що оскільки особисто її не повідомлено, такого документу як "рішення" не складалось, а наразі є тільки інформація у формі листа від 12.12.2024, вважає за необхідне оскаржувати саме такий документ, розуміючи його як "рішення". Відповідно за наслідками скасування протиправного рішення слід зобов'язати відповідача розглянути повторно заяву позивачки та її задовольнити з часу її отримання.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що 28 жовтня 2024 року, на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 за вих. № 7/8495 від 17.10.2024, до якого були додані заява ОСОБА_4 із додатками як законного представника неповнолітньої дитини зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 . За результатом розгляду військовою частиною НОМЕР_1 вказаної заяви, прийнято рішення про призначення виплати грошового забезпечення ОСОБА_5 як законному представнику неповнолітньої доньки зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 , що в свою чергу цілком узгоджується із абзацом 3 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XH та пунктом 7 ПКМУ № від 30 листопада 2016 р. № 884, оскільки батьки зниклого безвісті військовослужбовця набувають право на отримання грошового забезпечення рівними частками виключно, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У відповіді на відзив позивач просить позов задовольнити. Зазначає, що всупереч п.5 Порядку №884, відповідач не складав та не направляв їй рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення. Надісланий лист не є таким рішенням.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
19.07.2024 позивачу від ІНФОРМАЦІЯ_2 прийшло сповіщення №178 про те, що її син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти 17.07.2024 під час виконання бойового завдання, у зв"язку з чим, звернулась із заявою про виплату їй грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. за №884 як члену сім'ї військовослужбовця, зниклого безвісти.
Як зазначає позивач, не отримавши відповіді на заяву, 08.01.2025 звернулася до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_3 .
08.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 направив на адресу позивача заяву щодо надання офіційної відповіді щодо виплати та отримання грошового забезпечення згідно Наказу МОУ №260, які належать її зниклому безвісти сину військовослужбовцю - ОСОБА_2 , який зник безвісти 17.07.2024.
У листі від 12.12.2024, надісланому на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що за результатами опрацювання заяви гр. ОСОБА_1 від 10.12.2024 повідомляють про відсутність підстав для проведення виплати грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , оскільки право на таку виплату належить законному представнику неповнолітньої дитини зниклого безвісти.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Ст.2 вказаного Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно зі ст. 9 Закон №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами п.6 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) визначений Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884).
У п. 2, 3 Порядку № 884 закріплено, що під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 4-7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Таким чином, Порядком № 884 передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті командиром військової частини за результатами розгляду заяви про виплату грошового забезпечення - про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку, відповідачем не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача, а лише надіслано ІНФОРМАЦІЯ_3 , через який зверталася позивач, лист від 12.12.2024, в якому повідомлено про відсутність підстав для проведення виплати позивачу грошового забезпечення зниклого безвісти сина. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Разом з тим, такий лист не є рішення суб"єкта владних повноважень про відмову у виплаті грошового забезпечення, тому вимоги щодо визнання його протиправним та скасування, задоволенню не підлягають.
В той же час, суд зазначає, що така бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача від 10.12.2024 та неприйняття за наслідками її розгляду рішення є порушенням Порядку №884, відтак є протиправною.
При цьому, судом не надається правова оцінка підставам, викладеним у вищезазначеному листі, оскільки такий документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду.
Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.03.2025 у справі 240/23126/23.
Враховуючи, що відповідачем не прийнято рішення, за наслідками розгляду заяви позивача, суд дійшов висновку, що вимоги про зобов"язання відповідача задовольнити таку заяву є передчасними.
Крім того, адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що суд встановив протиправну бездіяльність відповідача, яка виразилась у неприйнятті рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у неприйнятті рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 10.12.2024 та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 належним чином розглянути заяву позивача від 10.12.2024 і прийняти рішення у відповідності до Порядку №884.
Інші доводи сторін висновків суду не спростовують, при цьому суд звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 "Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першої статті 72 та частини першої статті 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення частини другої статті 77 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неприйнятті рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.12.2024 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_6 .
Зобов"язати Військову частину НОМЕР_1 належним чином розглянути заяву позивача від 10.12.2024 і прийняти рішення у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
15.05.25