15 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/14197/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та військової частини НОМЕР_1 (далі також - в/ч НОМЕР_1 ), у якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №133 від 25 травня 2024 року в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.05.2024 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №133 від 25.05.2024 його було призвано на військову службу, під час мобілізації, на особливий період та направлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (далі - також, АДРЕСА_1 . Вказані дії позивач вважає протиправними, оскільки на час призову на військову службу він працював механізатором ПСП «Новоселиця» Житомирського району Житомирської області та на нього розповсюджувався наказ Мінекономіки №881 від 08.04.2024 про його бронювання за ПСП «Новоселиця». Витяг з наказу було передано родичам позивача пізніше, уже після його призову.
Ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У встановлений судом строк відзиви на позовну заяву від відповідачів не надходили, тому, в силу вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2024 Житомирською обласною військовою адміністрацією погоджено та направлено до Генерального штабу Збройних Сил України список військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час. У списки від ПСП «Новоселиця» Житомирського раону Житомирської області включено механізатора ОСОБА_1 .
11.03.2024 Генеральний штаб Збройних Сил України листом до Міністерства економіки України погодив списки військовозобов'язаних на бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час.
08.04.2024 Міністерством економіки України видано наказ № 8811, яким позивача заброньовано на період мобілізації і на воєнний час та надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців. Вказані обставини підтверджуються листом Житомирської ОДА, листом Генерального штабу ЗСУ, наказом Мінекономіки, Витягом з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного.
Разом з тим, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №133 від 25.05.2024 позивача було призвано на військову службу, під час мобілізації, на особливий період та направлено в розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Позивач вважає, що на нього на час призову на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо призову його на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан.
У подальшому воєнний стан було продовжено та на час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (на момент винесення оскаржуваних наказів діяв у редакції від 07.09.2024, далі - Закон № 3543-XII).
У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять мобілізація та особливий період, відповідно до яких:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Відповідно до статті 24 Закону № 3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з приписами статті 25 Закону № 3543-XII бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють або проходять службу:
1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:
державної службикатегорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов'язані;
державної службикатегорій "Б","В", в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов'язаних цих категорій у зазначених органах;
2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов'язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;
3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов'язаних, зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов'язок і військову службу (на момент винесення оскаржуваних наказів діяв у редакції від 29.11.2024, далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною першою статті 33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
На загальному військовому обліку перебувають резервісти, а також військовозобов'язані, які не заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і закладами освіти незалежно від підпорядкування і форми власності на період мобілізації та на воєнний час.
На спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані, заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час (частина перша та друга статті 35 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154, на момент бронювання позивача діяв у редакції від 18.07.2024), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відповідно до покладених на них завдань (серед іншого):
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів УкраїниПро Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів,Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах,Про захист персональних данихта міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Як вже зазначав суд, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку, тому позивач мав легітимні очікування на відповідне застосування цієї норми.
Суд зауважує, що механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (на момент отримання повідомлення щодо зарахування позивача на спеціальний військовий облік діяв у редакції від 11.07.2024, далі - Порядок № 1487).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1487 для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За приписами пункту 17 Порядку № 1487 військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.
На загальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.
Військовозобов'язані, які згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.
Відтак, отримавши у квітні 2024 року документи на підтвердження бронювання позивача за ПСП « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому позивач перебував на військовому обліку, зобов'язаний був внести відомості про надану позивачу відстрочку від призову в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Натомість, у спірних правовідносинах цього зроблено не було.
Вищевказане свідчить, що на день прийняття ІНФОРМАЦІЯ_2 спірного наказу від №133 від 25.05.2024, позивач був заброньований у встановленому законом порядку та не підлягав призову на військову службу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 вказані обставини не спростував та не надав жодних доказів, які могли б ці обставини спростувати.
Суд підкреслює, що заброньовані особи мають відстрочку вже в силу факту їх бронювання, центр комплектування та соціальної підтримки лише сприймає цей факт та здійснює облік особи відповідним чином, не приймаючи при цьому жодних рішень щодо права особи на відстрочку.
Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що не лише у військовозобов'язаного громадянина є обов'язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов'язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.
З наведеного слід дійти висновку, що обов'язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання також покладено й на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією.
Водночас пунктом 12 Порядку №76 прямо передбачено, що Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки, розвідувальний орган Міноборони) у триденний строк доводить рішення про бронювання військовозобов'язаних до відома відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідного підрозділу розвідувального органу Міноборони).
Отже, поряд із обов'язком роботодавця повідомити відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про прийняте Мінекономіки рішення про бронювання військовослужбовця, відповідний обов'язок покладено також на Міноборони.
У будь якому випадку, на переконання суду, позивач не може нести негативні наслідки за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, оскільки така процедура залежна від комунікації між підприємством, в якому працює позивач, а не від дій самого позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Судом за результатами розгляду справи встановлено, що оспорюваний наказ про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає та порушує законне право позивача на відстрочку від призову на військову службу, а тому його необхідно визнати протиправним та скасувати. Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 щодо зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 для проходження військової служби та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу цієї військової частини, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Приписами ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до приписів Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.
У цьому випадку відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних відносин, відповідно, за участю їхніх учасників.
Водночас визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби виходить за межі правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачами щодо його призову на військову службу під час мобілізації.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, і фактично створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 висловив правову позицію про те, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині не відповідають суті порушеного права позивача.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у цій справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду, на які посилається суд вище та які є релевантними до спірних відносин.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.3 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 , пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №133 від 25 травня 2024 року в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .
Узадоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 605,60 грн. понесених судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
15.05.25