15 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/3482/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550006712 від 30.12.2024 про відмову їй в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на шість років у відповідності до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту її звернення, з 26.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII). Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовило їй у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Позивач стверджує, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду заяви прийнято рішення №063550006712 від 30.12.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, оскільки не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років. До періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано: період навчання з 01.09.1986 по 28.06.1989 в СПТУ №112 російської федерації згідно диплому НОМЕР_1 від 28.06.1989 та період роботи з 17.07.1989 по 02.08.1989 в російській федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 17.07.1989, так як відсутнє повідомлення особою органів Пенсійного фонду України щодо нездійснення пенсійних виплат іншою державою за вищевказані періоди; період роботи з 29.09.1989 по 24.09.1991 на Жулянському машинобудівному заводі, оскільки дане підприємство не розташоване на території радіоактивного забруднення. Станом на 01.01.1993 документально підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 16.09.1989 по 28.09.1989 та з 25.09.1991 по 31.12.1992, що становить 01 рік 07 місяців 25 днів та не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію відповідно до Закону №796-XII. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим.
Адміністративний позов та копія ухвали про відкриття провадження у справі були отримані
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області 28.02.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції №0610232833044.
Однак, даним відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду відзиву на позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У період із 31.03.2025 по 14.04.2025 головуюча суддя перебувала у відпустці; 14.03.2025 та 21.03.2025 - на періодичному навчанні.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_3 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
26.12.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято рішення №063550006712 від 30.12.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
У рішенні вказано, що згідно наданих документів період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення складає - 33 роки 04 місяці 26 днів, в тому числі на 01.01.1993 складає - 01 рік 07 місяців 25 днів.
Документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки не виконана основна умова для осіб, які проживали чи постійно працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років.
До періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховані періоди навчання з 01.09.1986 по 28.06.1989 та період роботи з 29.09.1989 по 24.09.1991, оскільки дані періоди не відносяться до вищезазначеної зони.
Страховий стаж згідно наданих документів становить - 30 років 05 місяців 16 днів. Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди - з 17.07.1989 по 02.08.1989 - періоди роботи в росії, оскільки згідно ст.24-1 Закону №1058-ІV, періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсій. Вище зазначена інформація в заяві про призначення пенсії відсутня.
Листом №0600-0216-8/161794 від 31.12.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області рішення №063550006712 від 30.12.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням Пенсійного фонду та вважає, що надав необхідну та достатню сукупність документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
У рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до вимог статті 49 Закону України №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Статтею 55 Закону України №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац 5).
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України, копія якого долучена до позову та досліджена судом, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України (26.12.2024) була особою, якій виповнилося 54 роки.
Зі змісту спірного рішення встановлено, що відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про призначення пенсії, Пенсійний фонд вказав, період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення складає - 33 роки 04 місяці 26 днів, в тому числі на 01.01.1993 складає - 01 рік 07 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796-ХІІ.
Щодо підтвердження періоду проживання (роботи) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Так, за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Згідно п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. №501, якою затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (який був чинним на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №501) передбачено, що громадянам, які постійно працювали чи працюють, або проживали чи проживають на територіях безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку №501 встановлено, що видача посвідчень провадиться громадянам, які постійно працюють або працювали, проживають або проживали на територіях зон гарантованого добровільного відселення і віднесені до категорії 3, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №3).
Відповідно до п.2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи.
Саме такий правовий висновок міститися у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 по справі №460/2589/20.
Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт його проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.
Тож, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) серії НОМЕР_3 від 13.06.1995, позивачем надано також інші документи, а саме:
- довідку видану Великочернігівським старостинським округом №4 Коростенського району Житомирської області №446 від 02.12.2024, відповідно до якої позивач з 26.04.1986 по 09.01.1987, з 16.09.1989 по 29.06.1995 була зареєстрована та проживала в с.Богданівка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області;
- довідку виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 02.12.2024 №3558, згідно з якою позивач з 11.07.1995 по 27.06.2001 та з 22.01.2002 по теперішній час зареєстрована та проживає в м.Овруч Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 липня 1991 року №106 с.Богданівка Коростенського (Овруцького) району Житомирської області та м.Овруч Коростенського (Овруцького) району Житомирської області належать до зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідачів, стосовно не зарахування до періодів проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення періоду навчання з 01.09.1986 по 28.06.1989 в СПТУ №112 російської федерації згідно диплому НОМЕР_1 від 28.06.1989; період роботи з 17.07.1989 по 02.08.1989 в російській федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 від 17.07.1989; період роботи з 29.09.1989 по 24.09.1991 на Жулянському машинобудівному заводі, оскільки позивач в дані періоди не перебувала на території радіоактивного забруднення.
Суд вважає за належне зазначити, що навчання позивача в СПТУ №112 російської федерації, робота в російській федерації та робота на Жулянському машинобудівному заводі, на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення лише доводить те, що позивач там навчався й працював, а не проживав, тобто факт навчання та роботи не заперечує факту проживання.
А тому, доводи представників відповідачів про відсутність у позивача підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 3 роки, спростовуються матеріалами справи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009, п.33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 вказаного Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550006712 від 30.12.2024 позивачу безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а тому таке рішення підлягає скасуванню як протиправне.
З метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання позивача) призначити і виплатити пенсію позивачу з 26.12.2024.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області по 50% (605,60 грн) сплаченого позивачем судового збору в солідарному порядку.
Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550006712 від 30.12.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XIІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XIІ з 26.12.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ: 13559341) 605,60 грн та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул.Степана Бандери,43, м.Суми, Сумський р-н, Сумська обл., 40009, ЄДРПОУ: 21108013) 605,60 грн на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) понесених судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
15.05.25