Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 травня 2025 року Справа№640/16717/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо врахування при призначенні і виплаті пенсії за вислугу років максимального розміру пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром починаючи з 01.07.2021 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за вислугу років з 01.07.2021 року. Проте отриманий розмір пенсії є обмеженим максимальним розміром, що не відповідає очікуванням позивача.
На підставі вказаного позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року прийнято справу до провадження.
Також ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року позовну заяву залишено без руху і встановлено позивачеві десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 12.03.2025 року продовжено розгляд справи.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.07.2021 року.
Відповідно протоколу за пенсійною справою №2609047846, пенсія позивача дорівнює 35778, 78грн, з урахуванням обмеження максимальним розміром - 19340, 00грн.
Листом від 16.02.2022 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії в повному розмірі без застосування обмеження.
Листом відповідача від 11.04.2022 року № 6594-5931/К-02/8-2600/22 в задоволенні заяви від 11.04.2022 року відмовлено.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).
Цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Суд зазначає, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу», “;Про прокуратуру», “;Про статус народного депутата України», “;Про Національний банк України», “;Про Кабінет Міністрів України», “;Про дипломатичну службу», “;Про службу в органах місцевого самоврядування», “;Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “;Про наукову і науково-технічну діяльність», “;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», “;Про пенсійне забезпечення», “;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно із пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, тобто, суперечать одна одній.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19,від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17 та від 21.12.2021 №120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17, від 08 листопада 2022 року у справі №580/6636/21, від 06 березня 2023 року у справі № 1340/6235/18.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження відповідачем максимальним розміром пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо питання дотримання строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.
Згідно змісту позовних вимог позивач отримує пенсію з 01.07.2021 та просить здійснити перерахунок саме з цієї дати; позов надано до суду в жовтні 2022 року. При цьому судом двічі запропоновано представнику позивача надати клопотання про поновлення пропущеного строку.
Позиція, викладена у клопотаннях від 19.02.2025 року та від 06.03.2025 року не відображає аргументів, які вказують на обставини, що обумовили пропуск строку звернення до суду, та причини, що свідчать про їх поважність.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Звернувшись до суду з цим позовом в жовтні 2022 року, позивач заявив вимоги про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії за вислугу років починаючи з 01.07.2021 року.
Враховуючи, що позивач з позовом звернувся в жовтні 2022 року, його права можуть бути захищені судом з 01.04.2022 тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України, а не з 01.07.2021, як просив позивач.
Позовні вимоги за період з 01.07.2021 до 31.03.2022 (включно) слід залишити без розгляду відповідно до статті 123 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача, як такого, що порушив права позивача першим, на користь позивача судового збору в розмірі 496, 20 грн.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо врахування при призначенні і виплаті пенсії за вислугу років максимального розміру пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром починаючи з 01.04.2022 року.
Позовні вимоги за період з 01.07.2021 до 31.03.2022 (включно) залишити без розгляду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496, 20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Стойка