15 травня 2025 рокуСправа №160/7003/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицька І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв'язку, щодо не здійснення перерахунку та зменшення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , не виплати компенсації втрати частини доходу, протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір, поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з травня 2019 року та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити компенсацію втрати частини доходу з листопаду 2012 року по серпень 2016 року та з 01.08.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до грудня 2006 року ОСОБА_1 проживала в у АДРЕСА_1 , отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим, виплату пенсії було припинено. Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі №182/831/16-а зобов'язано поновити позивачці пенсію. Позивачка отримувала пенсію на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк». Відповідачем було проведено перерахунок та поновлено пенсію позивачки з 27.11.2012 року, а з 01.02.2020 року виплату пенсії було припинено у зв'язку з її неотриманням позивачкою 6 місяців підряд. Представник позивачки звернувся до відповідача з заявою, в якій просив, зокрема перерахувати розмір пенсії та поновити її виплату на банківський рахунок позивачки разом із компенсацією втрати частини доходів. Однак, відповідач в задоволенні заяви представника позивачки відмовив, у зв'язку з відсутністю правових підстав. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 06.03.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
10.03.2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків разом з доданими документами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву.
Суд зазначає, що ухвала суду, якою відкрито провадження у справі, була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 15.03.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копії позовної заяви з додатками були направлені та доставлені до електронного кабінету відповідача 05.03.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачами до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що до грудня 2006 року ОСОБА_1 проживала в у АДРЕСА_1 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
Судом також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі №182/831/16-а зобов'язано Нікопольське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області перерахувати та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 27.11.2012 року.
Постанова Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі №182/831/16-а в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 21.06.2016 року.
28.02.2024 року представник позивачки звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив:
- повідомити стан виконання постанови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі №182/831/16-а;
- повідомити дату та спосіб виплати;
- надіслати довідку про розмір нарахованої та виплаченої пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 27.11.2012 року по березень 2024 року та виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії;
- виплатити компенсацію втрати частини доходу за весь період невиплати пенсії;
- пенсію виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.03.2024 року №18943-10295/А-01/8-0400/24 «Про результати розгляду» повідомлено, що на виконання постанови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі №182/831/16-а позивачці перераховано та поновлено виплату пенсії з 27.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.02.2020 року виплату пенсії припинено у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Крім того, повідомлено, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
31.03.2024 року представник позивачки звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо повідомлення підстав припинення виплати пенсії та зменшення розміру пенсії з травня 2019 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.04.2024 року №26202-16194/А-01/8-0400/24 «Про розгляд звернення» повідомлено, що детальні роз'яснення щодо порушеного питання надано листом від 28.03.2024 року №18943-10295/А-01/8-0400/24.
07.05.2024 року представник позивачки звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про перерахунок та поновлення пенсії з дати припинення з компенсацією втрати частини доходів, та виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», відповідно до зазначених в заяві реквізитів.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.06.2024 року №33470-22171/А-01/8-0400/24 «Про розгляд звернення» повідомлено, що до звернення долучено заяву про виплату пенсії або грошової допомоги Рибінської Людмили.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30.01.2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30.09.2021 року у справі № 540/4060/20.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-ІV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, незалежно від його проживання в державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому, за відсутності законодавчих перешкод, відповідач зобов'язаний відновити йому виплату пенсії.
Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в низці його постанов, зокрема в постанові від 18.05.2022 року у справі № 160/5259/20.
В п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п. 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 07.02.2014 року.
Також, в п. 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року зазначено, що п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14.02.2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-ІV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені в ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13.06.2019 року у справі №204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30.09.2019 року у справі №475/164/17, від 01.10.2019 року у справі №804/3646/18 та від 30.09.2021 року у справі №540/4060/20.
Згідно із приписами ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 ст. 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання зазначених норм Закону № 1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абз. 1 п. 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (п. 1.3. Порядку № 22-1).
Верховний Суд в постанові від 20.01.2022 року у справі № 280/4551/21 зазначив наступне: відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду; крім того, як вже зазначено вище, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів; очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року №25-рп/2009.
Таким чином, Верховний Суд сформував наступний правовий висновок: подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1 та від 16.12.2020 року № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.
Отже, суд відхиляє такий аргумент пенсійного органу як підставу відмови в поновленні пенсії позивачу , оскільки ні Закон № 1058, ні Порядок № 22-1 не передбачають такої підстави для відмови в поновленні призначеної довічно пенсії, як надання заяви про поновлення виплати пенсії особисто шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.
Щодо правомірності припинення позивачу пенсійних виплат, суд зазначає таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що виплата пенсії позивачці призупинена відповідачем у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Порядок виплати пенсії та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1596 від 30.08.1999 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.
Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року №1279.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує, що ні Закон № 1058-IV, ні Порядки №№ 22-1 та №1596 не передбачають такої підстави для відмови у виплаті призначеної довічно пенсії через банківську установу, як надання заяви про поновлення виплати пенсії особисто шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідач зазначає, що нарахування і виплата пенсії позивачу була припинена в автоматичному режимі з 01.02.2020 року на підставі ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, відповідно до якого виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Суд зазначає, що ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV не передбачає автоматичного припинення виплати пенсії. За наявності будь-якої з підстав, з якою Закон № 1058-IV пов'язує припинення виплати пенсії, така виплата припиняється або за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, або за рішення суду.
Крім того, пенсійним органом не приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачу та взагалі відсутнє будь-яке рішення суду з цього приводу.
Отже, припиняючи позивачу виплату пенсії з 01.02.2020 року, пенсійний орган діяв не у спосіб, визначений законом.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що дії відповідача, які полягають у припиненні виплати пенсії позивача, підлягають визнанню протиправними, оскільки припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або за рішенням суду, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV, перелік яких є вичерпним.
Будь-яких доказів стосовно прийнятого рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу матеріали справи не містять. Припинення виплати пенсії позивачу не з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV, порушує право позивача на належний соціальний захист.
Щодо зобов'язання відповідача поновити пенсійні виплати (зробити перерахунок), суд зазначає таке.
Сам по собі факт звернення особи чи її представника до територіального органу Пенсійного фонду України не є підставою для поновлення виплати пенсії, а таке поновлення можливе лише після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Прийняття судом рішення про поновлення виплати пенсії без з'ясування уповноваженим пенсійним органом таких обставин та наявності відповідних умов є передчасним, необґрунтованим і може призвести до безпідставного поновлення виплати пенсії.
Крім того, за змістом ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV поновлення виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України.
З огляду на встановлені обставини, зважаючи на те, що прийняттю рішення про поновлення пенсії передує з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати, з метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву представника позивача про поновлення пенсії від 07.05.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо позовних вимог в частині виплати пенсії позивачу з урахуванням втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із статтею 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, слід врахувати, що заборгованість щодо спірного періоду по пенсії відповідачем наразі не виплачено. Відповідно, за відсутності виплаченого доходу, компенсація такого доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати проводитися не може.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.05.2023 року у справі № 200/14129/19-а, що враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, вимоги позивача в частині компенсації йому втрати частини доходів задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.
Суд також застосовує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 968,96 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в розмірі 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241, 243-246, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 07.05.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька