15 травня 2025 рокуСправа №160/7367/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі №160/6972/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування про:
- визнання протиправними дії НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020- 2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
- зобов'язання НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) обчислити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2023 роки, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020- 2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/7367/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у 46 комендатурі охорони та обслуговуванні, а тому грошове забезпечення йому нараховувалось та виплачувалося посадовими особами 46 комендатури охорони та обслуговування, через фінансову службу НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 06.02.2025 №38 був виключений із списків особового складу 06.02.2025. При цьому, відповідач, починаючи з 29.01.2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2023 роки, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020- 2023 роки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Витребувано від 46 комендатури охорони та обслуговування довідку-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової та матеріальної допомоги; копії наказів про виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період та довідку-розрахунок із зазначенням порядку обчислення та складових сум такої допомоги; інформацію про те, чи надавалася позивачу у спірний період додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та чи виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
Зобов'язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:
- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).
- довідку-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової та матеріальної допомоги;
- копії наказів про виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період та довідку-розрахунок із зазначенням порядку обчислення та складових сум такої допомоги;
- інформацію про те, чи надавалася позивачу у спірний період додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та чи виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки;
- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.
На адресу суду від 46 комендатури охорони та обслуговування через систему «Електронний Суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що абзацом третім пункту 242 Положення № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Таким чином, у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства), а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Позивач своїм правом, передбаченим абзацом 3 пункту 242 Положення № 1153/2008, не скористався. Положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того саме Уряд готує проєкт наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією Постанови № 704) межах. Тому, протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня апріорі. До того ж, необхідно враховувати те, що Збройні Сили України знаходяться у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке є уповноваженим державою органом центральної виконавчої влади, що виконує відповідні функції у спірних відносинах. У Збройних Силах України діє принцип єдиноначальності, а тому питання фінансування потреб фінансового забезпечення військової частини здійснюється вищими органами військового управління. Тому, з огляду на вищевикладене, у відповідача немає підстав для перерахунку та виплатити позивачу за періоди з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчислене із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно Постанови № 704. Відповідні дії позивача до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - зводяться лише до зловживання своїх прав та суб'єктивного розуміння норм чинного законодавства України. Отже відповідач діяв виключно в межах та у спосіб, який визначений законодавством України.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу та був звільнений зі служби, про що свідчить копія витягу з наказу від 06.02.2025 року №38.
Позивач зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення з 29.01.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки протиправно здійснювалося без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яка набрала чинності 24.02.2018, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови №103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте, Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704.
Так, Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Зі змісту позовної заяви та відзиву вбачається, що у період з 29.01.2020 відповідач при розрахунку та виплаті грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови №103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29.01.2020 діє первинна редакція пункту 4 Постанови №704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до п. п. 8, 9 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
У той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки, розрахованим з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при розрахунку та виплаті йому грошового забезпечення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зважаючи на наведені вище положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення та інших виплат позивачу виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023).
Що стосується 20.05.2023 року, то постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності з 20.05.2023, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, виклавши абз.1 постанови у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14".
Отже, п. 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023 року включно.
В свою чергу, з 20.05.2023 застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704.
При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На момент розгляду цієї справи постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» нечинною не визнавалась
У цій справі позивач в тому числі оскаржує дії 46 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2023 роки, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Що стосується обчислення та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, то суд зазначає, що лише з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Відтак, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд також враховує, що ухвалою суду від 14.03.2025 року витребувано від 46 комендатури охорони та обслуговування довідку-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової та матеріальної допомоги; копії наказів про виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період та довідку-розрахунок із зазначенням порядку обчислення та складових сум такої допомоги; інформацію про те, чи надавалася позивачу у спірний період додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та чи виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
Також зобов'язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:
- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).
- довідку-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової та матеріальної допомоги;
- копії наказів про виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період та довідку-розрахунок із зазначенням порядку обчислення та складових сум такої допомоги;
- інформацію про те, чи надавалася позивачу у спірний період додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та чи виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
Однак, вимоги ухвали суду від 14.03.2025 року залишилися відповідачем поза увагою.
Причини невиконання ухвали суду від 14.03.2025 року відповідач суду не повідомив.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Доводи 46 комендатури охорони та обслуговування, що дії позивача до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - зводяться лише до зловживання своїх прав та суб'єктивного розуміння норм чинного законодавства України, судом відхиляються, оскільки не підтверджені жодними доказами.
Таким чином, дії 46 комендатури охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: 26621649) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020- 2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, є протиправними
Щодо зобов'язання 46 комендатури охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: 26621649) обчислити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2023 роки, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020- 2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Отже суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є зобов'язання 46 комендатури охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: 26621649) обчислити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2023 роки, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020- 2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до 46 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії 46 комендатури охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: 26621649) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020- 2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023
Зобов'язати 46 комендатуру охорони та обслуговування (ЄДРПОУ: 26621649) обчислити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2023 роки, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020- 2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса