15 травня 2025 рокуСправа №640/26347/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.10.2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить:
- визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України, в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, що міститься у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2020р. №4, про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 2-ї групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України, в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому 2-ї групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі, що становить різницю між сумою раніше здійсненої виплати (400 000 грн.) та 300 кратним прожитковим мінімумом, встановленим законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, тобто, у розмірі 230 600 гривень (двісті тридцять тисяч шістсот грн.).
В обґрунтування позовних вимог зазначено про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тому відмову у призначенні такої допомоги позивач вважає протиправною та просить її призначити у розмірі, що становить різницю між сумою раніше здійсненої виплати (400 000 грн.) та 300 кратним прожитковим мінімумом, встановленим законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, тобто, у розмірі 230 600 гривень (двісті тридцять тисяч шістсот грн.).
28.10.2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/26347/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року прийнято до свого провадження та призначено адміністративну справу №640/26347/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.
В матеріалах справи міститься відзив на адміністративний позов, в якому вказано, що відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною комісією до довідки МСЕК серії АВ № 0773529 від 25.09.2017, позивачу первинно встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності внаслідок травми, поранення, пов'язаних із захистом Батьківщини, та відповідно до витягу протоколу засідання комісії МОУ № 118 від 17 листопада 2017 року позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня поточного року, в сумі 400 000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп.
В подальшому відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною комісією серії АВ №0083938 позивачу 18.11.2019, під час повторного огляду встановлено II групу інвалідності в наслідок тієї ж самої причини. Дана група інвалідності позивачу встановлена через 2 роки 2 місяці та 13 днів після первинного встановлення позивачу III (третьої) групи інвалідності.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 5-6 статті 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання даної норми Закону прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок),
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011 -XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено виттту групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв?язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності, тобто з 25.09.2017.
Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХII застосовується до позивача.
Слід звернути увагу, що на час первинного встановлення III групи інвалідності позивачеві (25.09.2017) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня первинного встановлення III групи інвалідності (25.09.2017) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (18.11.2019) минуло понад два роки.
Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Також зазначено, що одноразова грошова допомога призначається розпорядником коштів (Міністерством оборони України), а виплачується безпосередньо уповноваженим органом (обласним військовим комісаріатом) з дотриманням процедури та на умовах, установлених Порядком № 975 та Наказом МОУ № 530, а відтак позовна вимога щодо виплати безпосередньо Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги є безпідставною та необгрунтованою.
В матеріалах справи міститься відповідь на відзив, в якій зазначено, що обґрунтуванням відмови відповідача прийняти рішення на користь позивача стало застосування чинної на даний час редакції норми ст. 16-3 «Призначення і виплата одноразової грошової допомоги» Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII:
«Стаття 16-. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги
1. Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом
8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Пункт перший статті 16 3 в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017}
2.У випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов?язаним або резервістам.
3.Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов?язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров?я відповідно до законодавства.
4. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов?язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв?язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
(Пункт 4 статті 16- доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1774-VІI від 06.12.2016)».
Однак, саме доповнення пункт 4 ст. 16-3 цього Закону відбулося тільки нещодавно згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016р. При цьому такий закон набув чинності не раніше офіційної публікації в офіційному виданні Верховної ради України - Голосі України від 27.12.2016 №248.
При цьому позивач був звільнений з військової служби ще 01.09.2016 року і його було поранено саме під час військової служби, що й призвело до його інвалідності, а нова норма почала діяти не раніше 27.12.2016.
Звертає увагу суду, що на час проходження військової служби і виконання перед державою своїх обов?язків позивач мав розумні сподівання на належний захист його прав і соціальні гарантії з боку держави у разі встановлення йому інвалідності у зв?язку з захистом Батьківщини, а відповідні зміни чинного законодавства відбулися вже після того, як позивач був звільнений з військової служби.
12.03.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, що позивач проходив службу у Збройних Силах України, та був звільнений 01.09.2016. При первинному огляді (25.09.17) позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. У зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога. Під час повторного огляду (18.11.19) позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. У зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності. За результатом розгляду поданих позивачем документів, відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Також зазначив, що питання призначення однарозової грошової допомоги є дискреційними повноваженнями Комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Призначення огд виходить за межі судового розгляду.
Крім того, зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
09.04.2025 року до суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких зазначено, що на даний час Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду своєю постановою від 10.12.2024 р. у справі № 240/19209/21 (провадження № К/990/16548/22) врегульовано питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ» (далі - Закон №2011-ХІІ), які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України.
Крім того вказано, оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язуваного характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку на звернення до суду із позовною заявою, позивач зазначив, що вказану позовну заяву, яка на даний час розглядається Дніпропетровським окружним адміністративним судом у адміністративній справі № 640/2634/20 позивачем було подано до Окружного адміністративного суду міста Києва в межах строків, визначених КАС України.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є сержантом в запасі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якого 01.09.2016 року звільнено з військової служби.
25.09.2017р. під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов?язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0773529 від 25.09.2017р.).
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 17.11.2017 (протокол № 118) прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня поточного року, в сумі 400 000 гривень, яку виплачено в грудні 2017 року.
18.12.2019 з ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (BX. № 8578 від 18.12.2019 у зв?язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов?язаної із захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу з протоколу № 4 від 15.01.2020 року, комісією ухвалено рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України № 2232-ХІІІ).
Стаття 41 Закону України № 2232-ХІІІ передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон України № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України № 2011-XII останній поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 12 Закону України № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є наявність у позивача, як у особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України № 2011-XII.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з частиною 6 статті 16-3 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Частиною 9 статті 16-3 Закону України № 2011-XII передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Підпунктом 1 пункту 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Приписами пункту 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності), військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку (пункти 12-13 Порядку № 975).
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 15.01.2020 року, оформленим протоколом № 4, комісія Міністерства оборони України, з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовила у призначенні грошової допомоги.
Рішення мотивоване тим, що з дня первинного встановлення позивачу втрати працездатності минуло більш ніж два роки.
Суд не погоджується з таким рішенням відповідача, виходячи з наступного.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності (абзац третій пункту 3 Порядку № 975)
Суд звертає увагу на те, що положення п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII, на які посилається відповідач, не позбавляють позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а тільки встановлюють обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності.
Жодних обмежень щодо неможливості призначення позивачу за наявності встановлених для цього підстав нової грошової допомоги за наслідком встановлення ІІ групи інвалідності положення чинних нормативно-правових актів, які врегульовують спірне питання, не передбачають.
Крім того, статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об'єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважує, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров'я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров'я військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.
Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.
Аналіз положень Закону свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
Отже, установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв'язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, та динамікою стану здоров'я. Такий правоприпиняючий строк має бути об'єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
Таким чином, оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби.
Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Застосовуючи наведені вище висновки до обставин справи, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 у зв'язку із тим, що заявнику групу інвалідності встановлено після спливу двох років з дня встановлення втрати професійної працездатності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21.
Пунктом 8 Порядку № 975 передбачено, зокрема, якщо під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.
Тому виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму виплачується саме з урахуванням раніше виплаченої суми.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що питання строку звернення позивача до суду було вирішено під час відкриття провадження по справі.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 230 600 гривень (двісті тридцять тисяч шістсот грн.), то суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки нарахування та виплата відповідних сум є дискрецією відповідача і саме відповідач має визначити суму одноразової грошової допомоги позивача в процесі виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, судприходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 2-ї групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом заідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2020р. №4.
Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник