м. Вінниця
15 травня 2025 р. Справа № 120/8951/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період з 04.03.2023 по 04.09.2023.
Ухвалою від 15.07.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільнені, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
10.04.2025 представником позивача поданий уточнений адміністративний позов.
Дослідивши зміст поданої заяви та долучених до неї матеріалів суд розцінює її як заяву подану відповідно до частини 1 статті 47 КАС України.
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття заяви представника позивача, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд звертає увагу, що уточнений адміністративний подано до суду з порушенням строку визначеного вказаною вище нормою.
Відповідні обставини унеможливлюють прийняття до розгляду відповідної заяви, адже вона подана поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 47 КАС України.
Відтак, суд дійшов висновку про неможливість прийняття уточненої позовної заяви представника позивача (вх. №23422/25 від 10.04.2025).
Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №62 від 03.03.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.03.2023.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення її зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку вона не отримала.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2023 у справі № 120/3223/23, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 р. по 03.03.2023 р.; грошову допомогу для оздоровлення за 2020 - 2023 р.; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 -2023 р.; одноразову грошову допомогу при звільненні за повних 25 років календарної служби; грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік, без врахування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік" і станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р.
Як вказує позивач, рішення суду фактично було виконано 09.06.2024, шляхом перерахування відповідачем на її рахунок відповідних сум грошового забезпечення в розмірі 382428 грн. Дані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються матеріалами справи.
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 09.06.2024, позивач вважає дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період з 04.03.2023 по 04.09.2023 протиправними, а тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Згідно статті 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 16 та 117 КЗпП України.
Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.
Варто вказати, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже процитовано вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 року ст. 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Суд акцентує увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2023 №62 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.03.2023.
Відтак, відлік затримки по виплаті заробітної плати слід розпочинати з 04.03.2023, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2023 по справі №120/3223/23 здійснив виплату позивачеві грошового забезпечення в сумі 382428,22 грн., 09.06.2024, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
Таким чином, період з 04.03.2023 по 04.09.2023 (в межах позовних вимог) регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та інших, і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно із наданою відповідачем довідкою розрахунком №1106/163/1/883/пс від 22.07.2024 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 636,06 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, що складає 184 дні.
Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача становив 636,06 грн., то розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2023 по 04.09.2023 (не більше як за 6 місяців) становить в сумі 117 035,04 грн (636,06 х 184 календарних дні).
Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведене відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.
Таким чином суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2023 по 04.09.2023 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців, що становить 117 035,04 грн.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2023 по 04.09.2023 в сумі 117 035,04 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Віятик Наталія Володимирівна