15 травня 2025 р. Справа № 640/31111/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
29.10.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява за підписом адвоката Багратіоні Д.Г., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) про:
- визнання протиправними та скасування рішень ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 80111500027563 від 06.08.2021 та № 80114300010379/226 від 13.09.2021;
- зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є громадянкою Грузії та з 2019 року щорічно оформляла посвідку на тимчасове проживання в Україні, зокрема 27.05.2021 була документована посвідкою № НОМЕР_1 терміном дії до 26.05.2022. Разом з тим рішенням відповідача за № 80111500027563 від 06.08.2021 вказану посвідку скасовано на підставі пп. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок № 322 у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, 05.07.2021 позивачка звернулася до органів ДМС з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особі, яка понад два роки перебуває в шлюбі з громадянином України. Однак рішенням за № 80114300010379/226 від 13.09.2021 у наданні такого дозволу було відмовлено з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону.
Представник позивача вважає, що оскаржувані рішення є неправомірними та прийняті за відсутності доказів порушення ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, притягнення її до кримінальної чи адміністративної відповідальності, а також подання нею свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Крім того, відсутні докази того, що дії позивачки становлять загрозу національній безпеці України або громадському порядку, або що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.01.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що 05.07.2021 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" звернулась громадянка Грузії ОСОБА_1 , як особа, яка перебуває в шлюбі із громадянином України понад два роки. На час звернення з відповідною заявою позивачка була документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданою 27.05.2021, строк дії до 26.05.2022.
Відповідач зауважує, що згідно з інформацією, зазначеною у рішенні про заборону в'?їзду в Україну від 02.08.2021, в Управлінні стратегічних розслідувань у Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - Управління) перебували матеріали перевірки звернення, яке зареєстроване в ЖЕО № 81 від 07.07.2021 щодо можливого порушення прав окремих громадян та можливого порушення міграційного законодавства іноземними громадянами. У ході розгляду звернення та на виконання доручення Національної поліції України № 7589/07/14-2017 "Про запобігання повторності порушень законності іноземцями", а також наказу Національної поліції України від 18.10.2017 № 1082 "Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за результатами реалізації оперативної інформації, працівниками Управління встановлено позивачку, яка є дружиною ОСОБА_2 (рідного ората ОСОБА_3 , особи без громадянства). ОСОБА_3 перебуває у статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу. Маючи статус "злодій в законі", ним створено злочину організацію, яка складається з осіб кавказької та слов'янської національностей. Також Управлінням встановлено, що інформація про ОСОБА_3 внесена до інтернет-баз "Миротворець", як про особу, яка перебуває на території України для координації діяльності злочинних угрупувань, що мають відношення до вчинення тяжких та особо тяжких злочинів з метою загострення криміногенної обстановки в Україні, що має призвести до подальшого падіння рівня довіри до органів державної влади та правоохоронної системи. Крім того, відповідно до Указу Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 про ведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", згідно з додатком № 1, ОСОБА_3 є особою стосовно якої застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). За наявною оперативною інформацією Управління, позивачка прибула до України разом зі своїм чоловіком - громадянином Грузії ОСОБА_2 . Останні відповідають за збереження грошових коштів та майна ОСОБА_3 , а також безпосередньо виконують його вказівки щодо розпорядження грошовими коштами, а саме оформлюють на підставних осіб нерухоме майно та транспортні засоби, які використовуються ОСОБА_3 та найближчим його оточенням. Також останні відповідають за приховання місцезнаходження ОСОБА_3 з метою не викриття його правоохоронними органами. Крім того встановлено, що ОСОБА_4 та позивачка спільно приживають, пов'язані спільним побутом, а також пересуваються на автомобілях "бізнес-класу", користуються елітною нерухомістю та взагалі не працюють і не мають офіційного джерела доходів. За наявною оперативною інформацією, ОСОБА_2 спільно з позивачкою забезпечують перевезення грошових коштів з так званого "общаку" злочинного угрупування та відповідають за організацією "сходок". За період перебування в Україні позивачка систематично порушувала правила перебування іноземців в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює. З метою легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи, не будучи працевлаштованою має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування на території України, а тому є підстави вважати, що її перебування в Україні суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Також у ході розгляду звернення Управлінням було встановлено, що ОСОБА_2 , використовуючи вплив свого брата ОСОБА_3 , з метою отримання посвідки на тимчасове проживання в України, разом з позивачкою уклали "фіктивні" шлюби з малозабезпеченими громадянами України. Таким чином, ураховуючи, що перебування позивачки в Україні може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в державі, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, керуючись абз. 2 та 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство", ДМС України прийняли рішення № 55/3B-21 від 02.08.2021 про заборону в'їзд в Україну на три роки громадянці Грузії ОСОБА_5 .
Відтак ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вважає, що діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнявши щодо позивачки оскаржувані рішення.
01.02.2022 поштою до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та звертає увагу на те, що усі вони ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених належними й допустимим доказами. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15.12.2022.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.
Законом України від 16.07.2024 № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-IX від 13.12.2022 та викладено цей пункт у новій редакції.
Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
На виконання вищевказаних законодавчих приписів відповідна адміністративна справа передана для розгляду та вирішення Вінницьким окружним адміністративним судом.
Автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.03.2025 адміністративну справу № 640/32179/21 прийнято до свого провадження.
Відтоді будь-яких заяв (клопотань) від учасників справи до суду не надходило, а тому розгляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, суд встановив таке.
Позивачка ОСОБА_1 народилася у м. Сухумі та є громадянкою Грузії, паспорт № НОМЕР_2 , виданий 21.05.2018 Міністерством юстиції Грузії.
16.04.2019 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про продовження ОСОБА_1 строку перебування на території України терміном 14.06.2019.
08.05.2019 позивачка була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 терміном дії до 07.05.2020.
17.06.2020 здійснено обмін вказаної посвідки, у зв'язку з закінченням строку її дії, на посвідку № НОМЕР_4 терміном дії до 16.06.2021.
27.05.2021 здійснено обмін зазначеної посвідки на посвідку № НОМЕР_1 терміном дії до 26.05.2022.
05.07.2021 позивачка звернулася до органів ДМС з заявою про надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особі, яка понад два роки перебуває у шлюбі з громадянином України.
02.08.2021 ДМС України прийнято рішення про заборону в'їзду в України строком на три роки громадянці Грузії ОСОБА_1
06.08.2021 на підставі пп.4 п.63 Порядку № 322 позивачці скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 27.05.2021.
Крім того, рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13.09.2021 за № 80114300010379/226 надано відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію".
Вважаючи неправомірними рішення міграційної служби про скасування посвідки на тимчасове проживання та про відмову у наданні дозволу на імміграцію, позивачка через свого представника звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та заявленим позовним вимогам, суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України від 7 червня 2001 року № 2491-III "Про імміграцію" у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2491-ІІІ) визначено, що:
імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Стаття 9 Закону № 2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням ДМС України від 02.08.2021 громадянці Грузії ОСОБА_1 заборонено в'їзд в України строком на три роки на підставі положень статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Водночас оскаржуваним рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 80114300010379/226 від 13.09.2021 у наданні позивачці дозволу на імміграцію в Україну відмовлено саме з підстав прийняття щодо позивачки рішення про заборону в'їзду в Україну.
У матеріалах справи відсутні дані щодо оскарження позивачкою у встановленому законом порядку рішення ДМС від 02.08.2021 про заборону в'їзду в Україну.
Факт оскарження позивачкою цього рішення не вбачається також з відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
При цьому суд зауважує, що копія цього рішення додавалася до відзиву на позовну заяву. Також з посиланням на це рішення відповідач обґрунтовував свою позицію у справі.
Разом з тим представник позивача доказів щодо оскарження такого рішення суду не надав, клопотань щодо зупинення провадження у цій справі до розгляду іншої судової справи, ініційованої позивачкою щодо скасування даного рішення, не заявляв.
Відтак при вирішенні справи суд виходить з того, що рішення ДМС від 02.08.2021 про заборону позивачці в'їзду в Україну було чинним на час прийняття оскаржуваного рішення від 13.09.2021 про відмову у наданні дозволу на імміграцію і залишається чинним дотепер.
Таким чином, оскільки рішення № 80114300010379/226 від 13.09.2021 прийняте на підставі п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III і ця підстава доводиться не скасованим та чинним на сьогодні рішенням від 02.08.2021, суд доходить висновку про правомірність надання позивачці ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
Подібними мотивами суд керується, надаючи оцінку іншому рішенню відповідача, а саме від 06.08.2021 про скасування виданої позивачці посвідки на тимчасове проживання в Україні за № НОМЕР_1 від 27.05.2021.
Суд враховує, що вказана посвідка була скасована з підстав, передбачених пп. 4 п. 63 Порядку № 322, згідно з яким посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Як можна побачити зі змісту рішення ДМС від 02.08.2021, позивачці було заборонено в'їзд в Україну строком на три роки відповідно до абзаців другого та третього частини першої статті 13 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VІ у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, та якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Водночас, згідно з вказаним рішенням про заборону в'їзду України, в Управлінні стратегічних розслідувань у Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - Управління) перебували матеріали перевірки звернення, яке зареєстроване в ЖЕО № 81 від 07.07.2021 щодо можливого порушення прав окремих громадян та можливого порушення міграційного законодавства іноземними громадянами. У ході розгляду звернення та на виконання доручення Національної поліції України № 7589/07/14-2017 "Про запобігання повторності порушень законності іноземцями", а також наказу Національної поліції України від 18.10.2017 № 1082 "Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за результатами реалізації оперативної інформації, працівниками Управління встановлено ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_2 (рідного брата ОСОБА_3 , особи без громадянства). ОСОБА_3 перебуває у статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу. Маючи статус "злодій в законі", ним створено злочину організацію, яка складається з осіб кавказької та слов'янської національностей. Він не має постійного місця проживання, оскільки переховується від правоохоронних органів. З 2002 по 2013 роки за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів відбував покарання на території України. Має значне коло знайомих серед представників кримінального світу колишніх республік СРСР та України. Також Управлінням встановлено, що інформація про ОСОБА_3 внесена до інтернет-баз "Миротворець", як про особу, яка перебуває на території України для координації діяльності злочинних угрупувань, що мають відношення до вчинення тяжких та особо тяжких злочинів з метою загострення криміногенної обстановки в Україні, що має призвести до подальшого падіння рівня довіри до органів державної влади та правоохоронної системи. Крім того, відповідно до Указу Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 про ведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", згідно з додатком № 1, ОСОБА_3 є особою стосовно якої застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). За наявною оперативною інформацією Управління, позивачка прибула до України разом зі своїм чоловіком - громадянином Грузії ОСОБА_2 . Останні відповідають за збереження грошових коштів та майна ОСОБА_3 , а також безпосередньо виконують його вказівки щодо розпорядження грошовими коштами, а саме оформлюють на підставних осіб нерухоме майно та транспортні засоби, які використовуються ОСОБА_3 та найближчим його оточенням. Також останні відповідають за приховання місцезнаходження ОСОБА_3 з метою не викриття його правоохоронними органами. Крім того встановлено, що ОСОБА_4 та позивачка спільно приживають, пов'язані спільним побутом, а також пересуваються на автомобілях "бізнес-класу", користуються елітною нерухомістю та взагалі не працюють і не мають офіційного джерела доходів. За наявною оперативною інформацією, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_1 забезпечують перевезення грошових коштів з так званого "общаку" злочинного угрупування та відповідають за організацією "сходок". За період перебування в Україні ОСОБА_1 систематично порушувала правила перебування іноземців в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює. З метою легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи, не будучи працевлаштованою має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування на території України, а тому є підстави вважати, що її перебування в Україні суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Також у ході розгляду звернення Управлінням було встановлено, що ОСОБА_2 , використовуючи вплив свого брата ОСОБА_3 , з метою отримання посвідки на тимчасове проживання в України, разом з ОСОБА_1 уклали "фіктивні" шлюби з малозабезпеченими громадянами України. Ураховуючи, що перебування громадянки Грузії ОСОБА_1 в Україні може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в державі, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Отже, порівнюючи підстави для заборони іноземцю в'їзду на територію України, передбачені абзацами другим та третім частини першої статті 13 Закону № 3773-VІ (в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні), з підставами для скасування посвідки, передбаченими пп. 4 п. 63 Порядку № 322 (якщо дії іноземця загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні), суд констатує, що такі підстави загалом є тотожними у багатьох аспектах.
Відтак суд погоджується з твердженнями відповідача, що рішення ДМС від 02.08.2021 та наведені у ньому фактичні і правові підстави для його прийняття давали ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області фактичні і правові підстави для прийняття рішення від 06.08.2021 про скасування виданої позивачці посвідки на тимчасове проживання в Україні за № 800210087 від 27.05.2021.
Водночас суд не бере до уваги посилання представника позивача на недоведеність відповідачем обставин, які були покладені в основу зазначеного рішення про скасування посвідки, зважаючи на нескасоване та чинне рішення ДМС від 02.08.2021, яким ці обставини підтверджуються.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються індивідуально-виражені права позивача.
Водночас право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені рішенням, дією або бездіяльністю відповідача у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно з положеннями статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень, зокрема, наголошується на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28).
Принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
Поряд з цим, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
Тобто у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього, а мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи.
Відтак, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні вимог адміністративного позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Багратіоні Давід Георгійович (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4А, м. Київ, 02152).
Повне судове рішення складено 15.05.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович