про відмову у забезпеченні позову
м. Вінниця
15 травня 2025 р. Справа № 120/6496/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н. Л.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
13.05.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
-визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії № 2025-0512-1150-0095-3 від 12.05.2025, видану ОСОБА_1 .
-визнати противоправною діяльність представників ІНФОРМАЦІЯ_2 та військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 .
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 провести повторний огляд ОСОБА_1 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Разом з позовної заявою представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинити дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та незаконними рішення і довідки, зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є обмежено придатним до військової служби відповідно до даних його військового квитка. 02 лютого 2004 року позивача було звільнено з військової служби за хворобою, за ст. 14Б, гр.II, за наказом командира В/Ч НОМЕР_1 № 32 від 12.02.2004 р.
Вказав, що ОСОБА_1 вчасно оновив свої дані та вчасно оновив висновки військово-лікарської комісії (далі - ВЛК), проте, в нього в застосунку "Резерв +" з'явилась стрічка з повідомленням, що йому треба оновити дані, у зв'язку з чим, 12.05.2025 року він поїхав з наявними довідками щодо стану своєї хвороби до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 було направлено на ВЛК, яке позивач пройшов. Представник позивача вказує, що таке проходження ВЛК було не за порядком встановленим законом проходження ВЛК, а у так званому "експрес режимі" і відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2025-0512-1150-0095-3 від 12.05.2025 позивача визнано повністю придатним до військової служби.
Представник позивача вказує, що у зв'язку з мобілізацією ОСОБА_1 в нього відсутня можливість проходити обстеження, лікування, так як позивача вже направлено до обласного збірного пункту у м. Козятин.
Отже, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 , має право на відстрочку від мобілізації та не підлягає мобілізації взагалі. З метою отримання відстрочки від призову за мобілізацією відповідно до статті 23 Закону України №3543-XII, так як він є єдиним сином особи, яка є особою з інвалідністю 2 групи і за якою він здійснює догляд, заявник звернувся до відповідача із заявою про оформлення відстрочки від призову, але Комісією було відмовлено у наданні відстрочки.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
В даному ж випадку, дослідивши викладенні у заяві мотиви, а також матеріали позовної заяви, на думку суду, наявні підстави для розгляду заяви про забезпечення позову в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану представником позивача заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна Правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 у справі № 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином, аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
В якості заходу забезпечення даного адміністративного позову представник позивача просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням.
Так, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено його медичний огляд, на якому його було визнано придатним до військової служби. Однак, на думку заявника, такий медичний огляд був здійснено формально, з допущенням грубих порушень встановленого порядку проведення ВЛК.
Щодо даних доводів то суд зауважує, що на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та постанови суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності рішення ВЛК, суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову про які зазначає представник позивача підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
На переконання суду, очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. Натомість у цьому випадку, рішення, які прийняті відповідачами є наслідком реалізації їх повноважень, визначених законом.
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник посилається на те, що в позивача є реальні підстави для виключення його з військового обліку, та вказує, що позивач має право на відстрочку від мобілізації та не підлягає мобілізації взагалі.
Проте, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Ба більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
Більше того, заявником не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що в позивача є підстави для виключення його з військового обліку та право на відстрочку.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Більше того, суд вважає за доречне зазначити, що законодавством передбачено можливість оскарження постанов ВЛК у досудовому порядку.
Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 2.12 наказу Міноборони № 402, у спірних питаннях, пов'язаних із незгодою призовника з висновками лікарів, питаннях контролю за об'єктивністю висновків лікарів, за рішенням штатної ВЛК призовник може бути направлений на контрольне обстеження у військовий лікувальний заклад.
До того ж, суд наголошує, що як призовник, так і військовослужбовці не позбавлені можливості клопотати про здійснення повторного медогляду.
Поряд з цим, суд наголошує, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет ймовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявника суд дійшов висновку, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях щодо вчинення уповноваженими органами певних дій, як і ґрунтуватись на незгоді заявника з відповідними діями, які є предметом оскарження заявленого позову.
Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Натомість вжиття судом заходів забезпечення позову із визначених ним підстав без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову поза межами судового розгляду справи, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: