Житомирський апеляційний суд
Справа №279/4847/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.
Категорія 56 Доповідач Григорусь Н. Й.
14 травня 2025 року м.Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.,
суддів Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №279/4847/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
за апеляційною скаргою адвоката Мазурка В'ячеслава Сергійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року, яке ухвалене суддею Гришковець А.Л. у м. Овручі,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що 27 травня 2024 року через касу АТ КБ «ПриватБанк» помилково перерахував на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 19850 грн, які набуті останнім за відсутності будь-яких правових підстав. Стверджував, що з відповідачем особисто не знайомий, ніякі цивільно-правові або інші договори між ним та відповідачем не укладались. На лист-пропозицію позивача у добровільному порядку ОСОБА_2 зазначену суму коштів не повернув. З урахуванням наведеного просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 19850 грн безпідставно набутих коштів.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням адвокат Мазурок В.С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що суд першої інстанції не правильно встановив правову природу правовідносин, що склалися між сторонами. Посилаючись на положення ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК представник вказав, що між сторонами відсутні будь-які договірні чи позадоговірні відносини, грошові кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави і підлягають поверненню позивачу. Доводи апеляційної скарги відповідачем не спростовані.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27 травня 2024 року ОСОБА_1 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» на картковий рахунок ОСОБА_2 перерахував грошові кошти в сумі 19 850,00 грн із призначенням платежу: «надходження готівки за платіжними картками», що підтверджується копією квитанції «ПриватБанк» до платіжної інструкції на переказ готівки від 27 травня 2024 року (а. с. 10).
20 червня 2024 року на адресу ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 через оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта», рекомендованим листом направив лист-пропозицію з проханням в 10-ти денний термін з часу отримання листа повернути кошти, які зараховані помилково та безпідставно на його картку № НОМЕР_1 у АТ «ПриватБанк», який вручений ОСОБА_2 особисто 03 липня 2024 року (а.с. 11-12).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення коштів, ОСОБА_1 посилався на безпідставне набуття відповідачем 19 850,00 грн у зв'язку з допущенням ним помилки при здійсненні операції, що є підставою для їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач добровільно за відсутності будь-якої помилки передав цілеспрямовано на рахунок відповідача кошти за відсутності зобов'язання по перерахунку таких коштів та відсутності договірних умов щодо їх подальшого повернення. Крім того позивачем не наведено фактичних обставин перерахування спірних коштів відповідачу, не доведено абсолютну безпідставність набуття його коштів останнім.
При цьому, суд першої інстанції вважав поведінку позивача суперечливою, оскільки останній вільно та без помилки погодився на настання для нього невигідних наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих відповідачем на підставі ст. 1212 ЦК України.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та встановленим судом обставинам.
При цьому, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні належні докази звернення позивача до представників банку з приводу повернення списаних з його рахунку грошових коштів, вжиття ним заходів для блокування рахунку, а також докази звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів України з заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо заволодіння його грошовими коштами, що свідчить про недобросовісність дій позивача та введення суду в оману щодо дійсних обставин справи.
Разом з тим, колегія погоджується з висновком районного суду щодо відсутності посилань позивача на докази наявності помилки в діях позивача при перерахуванні коштів відповідачу, зокрема фактичні обставини перерахування цих коштів відповідачу (чому, з якою метою позивач перераховував ці кошти, на який рахунок в дійсності мав намір їх перерахувати, як у нього опинився рахунок саме відповідача, тощо) та, відповідно не доведено, що помилка взагалі мала місце.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що позивач надав згоду на перерахування коштів саме відповідачу ОСОБА_2 і саме в сумі, яку зазначив в платіжній інструкції, що свідчить про добровільну згоду на передачу коштів і відповідно - на настання невигідних для себе наслідків.
Доводи апеляційної скарги щодо обов'язку відповідача доводити наявність підстави для набуття та збереження спірних грошових коштів не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються положеннями процесуального закону, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а тому кожна зі сторін спору повинна довести обставини, які мають значення для справи.
Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду й аргументи адвоката Мазурка В.С. щодо не правильного встановлення судом першої інстанції правової природи правовідносин, що склались між сторонами, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. За положеннями п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Мазурка В'ячеслава Сергійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року