Справа № 161/2120/25 Провадження №11-кп/802/348/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030580003570 від 22.10.2024 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Карпилівка, Ківерцівського району, Волинської області, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст.89 КК України не судимого, стосовно якого:
- 30.06.2023 року скеровано обвинувальний акт за ч.2 ст.28, ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.28, ч.2 ст.369-2 КК України до Печерського районного суду міста Києва;
- 29.06.2024 року скеровано обвинувальний акт за ч.2 ст.332, ч.3 ст.332 КК України до Луцького міськрайонного суду Волинської області,
визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 (трьох) років обмеження волі.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді домашнього арешту залишено до вступу вироку в законну силу.
Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком суду вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку суду, 21.10.2024 року ОСОБА_9 , будучи водієм 3 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому присвоєно військове звання «солдат», будучи військовослужбовцем, якому видано військовий квиток серії НОМЕР_1 від 24.06.2024 року, будучи наділеним службовими повноваженнями з метою виконання мобілізаційних завдань та призову на військову службу по мобілізації в особливий період, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №294-НР від 20.10.2024 року «По стройовій частині про склад добового наряду» здійснював оповіщення та вручення повісток у складі групи спільного патрулювання.
В подальшому, 21.10.2024 року близько 18 години 50 хвилин на тимчасово створеному для оповіщення та вручення повісток контрольно-пропускному пункті поблизу будинків № 44 та № 45 по вулиці Борохівській у селі Липини Луцького району Волинської області, працівниками поліції був зупинений автомобіль марки «Volkswagen» моделі «Golf» чорного кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , за кермом якого знаходився ОСОБА_7 , після чого в ході спілкування працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 встановив, що ОСОБА_7 , відповідно до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», являється порушником військового обліку, про що водія автомобіля було повідомлено.
У свою чергу, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що перед його автомобілем знаходиться військовослужбовець, який перебував у військовому однострої з шевронами, знаками розрізнення, усвідомлюючи, що останній перебуває при виконанні службових обов'язків, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою припинення законної діяльності працівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, розпочав рух автомобілем «Volkswagen» моделі «Golf» чорного кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_2 у напрямку місцезнаходження військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 та здійснив наїзд на останнього, в результаті чого останній потрапив на капот автомобіля, на якому проїхав близько десяти метрів, а далі, у зв'язку з різким маневром водія, впав на асфальтне покриття проїжджої частини.
Внаслідок вказаних умисних протиправних дій ОСОБА_7 ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді забійних поверхневих саден тильної поверхні середньої фаланги 3-го пальця правої кисті, які згідно висновку експерта № 710 від 22.10.2024 року за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.350 КК України, тобто умисне заподіянні легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв'язку з її службовою діяльністю (а.с.94-95).
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вважає призначене ОСОБА_7 покрання таким, що не відповідає тяжкості та обставинам вчиненного кримінального правопорушення, а також особі винного внаслідок надмірної суворості.
Вказує на те, що у зв'язку з наявністю ряду пом'якшуючих обставин, а саме: беззастережного визнання вини ще зі стадії досудового розслідування; щирого каяття; добровільного відшкодування заподіяної майнової і моральної шкоди ще на стадії досудового розслідування; вчинення кримінального правопорушення з непрямим умислом; незначної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, яка на момент розгляду справи у суді повністю усунута обвинуваченим; наявністю на утриманні неповнолітнього ОСОБА_10 , який є особою з інвалідністю з дитинства; наявність на утриманні ОСОБА_11 , яка є особою з інвалідністю II групи у зв'язку з онкологічним захворюванням; а також ряду обставин, які позитивно характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме перебування у зареєстрованому шлюбі, офіційне працевлаштування, позитивну характеристику, зайняття волонтерською діяльністю, а також враховуючи стан здоров'я ОСОБА_7 (хворіє на стенокардію СН І ст., синдром ранньої реполяризації шлуночків, хвороби нирок), а тому наявні всі умови і обставини, для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.2 ст.350 КК України, а саме у виді одного року обмеження волі, а також про можливість виправлення останнього без відбування покарання, а відтак - звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком в 1 (один) рік.
Просить вирок від 21.02.2025 року щодо ОСОБА_7 змінити та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, на підставі ч.1 ст.69 КК України у виді одного року обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік. В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін (а.с.98-107).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити; прокурора, яка проти задоволення апеляційної скарги заперечила; потерпілого, який визнав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв'язку з її службовою діяльністю та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.350 КК України обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 свою провину визнав повністю та погодився зі всіма викладеними в обвинувальному акті обставинами, в скоєному розкаявся, просив суворо не карати. Потерпілий ОСОБА_9 погодився із всіма обставинами викладеними в обвинувальному акті, просив винести вирок на розсуд суду.
Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинуваченого, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Твердження захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та про наявність підстав для застосування до обвинуваченого при призначенні покарання положень ч.1 ст.69 КК України та ст.ст.75, 76 КК України частково заслуговують на увагу апеляційного суду із врахуванням наступного.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до категорії нетяжких кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який згідно ст.89 КК України не судимий (а.с.25-26), в установах міста на обліку не перебуває (а.с.33), одружений (а.с.44), має на утриманні неповнолітнього сина - інваліда з дитинства (а.с.50, 51), а також враховано наявність обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції віднесено повне визнання вини, щире каяття та повне відшкодування шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції не встановлено.
За наслідками розгляду кримінального провадження місцевий суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе в умовах без ізоляції його від суспільства та що йому слід призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією інкримінованої статті, а саме у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, місцевий суд не виклав у вироку обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_7 покарання з вчиненим ним кримінальними правопорушенням та незастосування ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 . Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу, який визначений певним строком судом першої інстанції, буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.
За таких підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений вказав на те, що він щиро кається у вчиненому, повністю визнає свою вину, примирився з потерпілим та повінстю добровільно відшкодував завдану шкоду, має на утриманні неповнолітнього сина - інваліда, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, займається волонтерською діяльності, здійснив донат на військову частину де служить товариш потерпілого.
Апеляційний суд вважає, що за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження знайшли своє підтвердження вищезазначені обставини, а тому призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.350 КК України колегія суддів, відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжких, дані про особу ОСОБА_7 , а саме те, що він згідно ст.89 КК України не судимий (а.с.25-26),на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с.33), має постійне місце проживання (а.с.41), перебуває у зареєстрованому шлюбі (а.с.44), має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_10 , який є особою з інвалідністю з дитинства (а.с.50, 51, 119, 120), має на утриманні ОСОБА_11 , яка є особою з інвалідністю II групи у зв'язку з онкологічним захворюванням (а.с.53-54, 55-57, 58), займається волонтерською діяльністю (а.с.70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77-81),за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, стан його здоров'я (а.с.62, 63, 64, 65, 66, 67-68, 69), позицію потерпілого, який претензій до обвинуваченого не має, завдана шкода відшкодована (а.с.40).
Потерпілий ОСОБА_9 під час розгляду справи апеляційним судом вказав на те, що будь-яких претензій до ОСОБА_7 не має, обвинувачений просив у нього вибачення, вони примирилися, завдана шкода повністю відшкодована, і він не наполягає на суворому покаранні.
Колегія суддів зауважує, що позиція потерпілої сторони може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак це не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, зокрема щодо призначення покарання.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, апеляційний суд відносить визнання вини, щире каяття та відшкодування шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання, апеляційним судом не встановлено.
Положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
А тому, за наявності вищевказаних декількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , з огляду на бажання і прагнення ОСОБА_7 стати на шлях виправлення, що на переконання суду у сукупності також пом'якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, апеляційний суд вважає за можливе при призначенні покарання за скоєне кримінальне правопорушення застосувати до ОСОБА_7 норми ст.69 КК України. Відповідно до приписів ст.69 КК України колегія суддів призначає покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.2 ст.350 КК України, яке буде необхідне й достатнє для його виправлення, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, та яке можливе в умовах без ізоляції його від суспільства.
На думку суду апеляційної інстанції у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положенням ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого слід задовольнити частково, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.02.2025 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - змінити.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 414, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.350 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді