Справа № 161/19113/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/607/25 Доповідач: Карпук А. К.
15 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Здрилюк О.І., Осіпука В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2025 року в складі судді Пахолюка А. М.,
Позивач ОСОБА_1 15 жовтня 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання, як повнолітньої дочки, яка продовжує навчання. Позов обґрунтований тим, що відповідач є її батьком, не надає їй матеріальної допомоги, якої вона потребує у зв'язку із навчанням.
На підставі судового рішення з відповідача на користь її мами ОСОБА_3 стягувалися аліменти на утримання дочки ОСОБА_1 , стягнення яких припинено 03 березня 2022 року у зв'язку із досягненням дитиною повноліття.
На даний час вона є курсантом Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка денної форми навчання, строк закінчення якого серпень 2025 року. Навчання у вищому навчальному закладі тягне за собою значні матеріальні витрати, які пов'язані із проживанням у м. Києві, придбанням необхідних підручників, навчально-видаткового приладдя, продуктів харчування.
Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просила суд ухвалити рішення, яким стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти в розмірі 16.6% усіх видів його доходів, щомісячно та до закінчення останньою навчання у Військовому інституті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивачка подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків обставинам справи.
Вказує, що суд не з'ясував матеріального становища відповідача, наявності в нього майна, грошових коштів, не встановив рівень матеріального забезпечення позивачки, безпідставно послався про наявність трьох утриманців, в той час як батько відповідача помер в березні 2025 року, за відсутності в матеріалах справи доказів послався на те, що позивачка перебуває на повному матеріальному забезпеченні у зв'язку з навчанням у Військовому інституті Київського національного університету.
Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 15.05.2025, тобто дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 1533 від 03.09.2024, ОСОБА_1 є курсантом 3 курсу денної форми навчання.
За період з березня 2024 року по серпень 2024 року розмір стипендії позивачки становить 3050,00 грн. щомісячно.
У зв'язку із навчанням у Військовому інституті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, перебуває на повному матеріальному забезпеченні Міністерства оборони України, а фінансування її навчання у вказаному закладі вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Така обставина встановлена постановою Волинського апеляційного суду у справі № 161/4481/22 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання.
Доказів на спростування цієї обставини суду першої інстанції позивачка не подала.
Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, подавши свідоцтва про народження доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також вказував що утримує хворого батька.
Суд першої інстанції мотивував відмову у задоволенні позову тим, що позивач не подала доказів на підтвердження своїх витрат на проживання в м. Київ, придбання підручників, додаткового приладдя, продуктів харчування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду ураховуючи таке.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
Звернувшись з позовом до суду позивачка не подала доказів на підтвердження своїх витрат у зв'язку із навчанням і проживанням в м. Київ, не заявляла клопотань про витребування таких доказів з підстав неможливості самостійно надати докази на підставі ч. І ст. 84 ЦПК України.
У позовній заяві, в адресованих Луцькому міськрайонному суду заявах від 18 листопада 2024 року, від 05 березня 2025 року про розгляд справи у відсутності позивача, в заяві про збільшення позовних вимог від 20 січня 2025 року, ОСОБА_1 не заявляла клопотання про долучення доказів або про їх витребування, не вказувала про труднощі в отриманні доказів і необхідність їх витребування, хоча повідомляла в своїх заявах, що ознайомлена з процесуальними правами позивача в цивільному судочинстві.
Ураховуючи викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку із недоведеністю позовних вимог та відхиляє аргументи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи судом та невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вони не узгоджуються з принципом диспозитивності цивільного процесу.
Покликаючись на те, що батько відповідача помер, заявниця не зазначає дати його смерті та не надає і не наводить посилання на докази, які таку обставину підтверджують. Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що підставою для відмови в позові суд зазначив недоведеність витрат позивачки у зв'язку із навчанням - отже, і потреби в матеріальному утриманні від батька на період навчання, тому наявність та кількість утриманців у відповідача не має правового значення виходячи із викладених судом першої інстанції мотивів для відмови в позові.
Щодо клопотання, поданого з апеляційною скаргою, про витребування доказів колегія суддів враховує те, що ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року про закінчення підготовки справи в суді апеляційної інстанції та призначення справи до розгляду відмовлено у задоволенні клопотання з наведених в ухвалі мотивів.
Водночас, у зв'язку із посиланням в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального права судом першої інстанції, належить додатково відмітити, що відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене у Цивільному процесуальному кодексі з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
У постанові від 24 липня 2024 року ( справа № 646/857/18) Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Водночас, позивачка ОСОБА_1 , не навела поважних причин, які не дозволили подати докази про розмір оплати в гуртожитку під час розгляду спарви місцевим судом, а після ухвалення судом рішення з мотивів не доведеності витрат, подає такі докази і обґрунтовує незаконність рішення суду посиланням на докази, неподані суду першої інстанції без поважних причин, що дає підстави для висновку про недобросовісність таких дій.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права,тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367,368, 374, 375,381-384 ЦПК України колегія суддів
ухвалив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: