14.05.2025
Справа № 482/2173/24
Номер провадження 2/482/49/2025
Іменем України
14 травня 2025 року місто Нова Одеса
Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -
встановив:
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Ярмуша В.В., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , як до спадкоємця майна покійного ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, які позивачка придбала у ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання права власності на дані земельні ділянки.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.07.2014 року позивачка придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, а також земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0230 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому ОСОБА_3 передав позивачці правовстановлюючі документи на дані земельні ділянки, а також сторони домовилися про нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу в майбутньому.
Проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв'язку із чим позивачка безповоротно втратила можливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу вказаного майна, а тому, посилаючись на викладене, просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна та визнати за нею право власності на це майно.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, але від її представника - адвоката Ярмуша В.В. до суду надійшла заява про підтримання позовної заяви та про розгляд справи без участі сторони позивача.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, але від її представниці, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності - Рогової С.О., до суду надійшла заява в якій вона позовні вимоги ОСОБА_1 визнала, просила про їх задоволення. Справу просила слухати за відсутності відповідачки та її представниці.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Судом встановлено, що 07.07.2014 року ОСОБА_3 склав письмову розписку, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 110000,00 грн. за продаж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 4824883401:03:026:0006 площею 0,2500 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4824883401:03:026:0005 площею 0,0230 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язався оформити нотаріально вказаний договір купівлі-продажу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 08).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 593817, на підставі рішення XXIV сесії 5 скликання Костянтинівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 16.11.2009 року № 6, за життя ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4824883401:03:026:0006.
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 593850, на підставі рішення XXIV сесії 5 скликання Костянтинівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 16.11.2009 року № 6, за життя ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,0230 га по АДРЕСА_1 , призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824883401:03:026:0005.
Відповідно до копії спадкової справи № 22/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадщину, після його смерті прийняла ОСОБА_2 , яка є його донькою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00051197739 від 14.05.2025 року.
Свідоцтва про право на спадщину на будь-яке майно, відповідно до матеріалів спадкової справи, не видавалися.
Як видно із розписки від 07.07.2014 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 110000,00 грн. (повну вартість) у рахунок оплати за договором купівлі-продажу двох земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 4824883401:03:026:0006 площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4824883401:03:026:0005 площею 0,0230 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У вищевказаній розписці ОСОБА_3 також зобов'язався оформити вищевказаний договір нотаріально.
Разом з тим нотаріальне посвідчення вищевказаного договору не відбулося, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Таким чином позивачка втратила можливість нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельних ділянок.
Відповідно до спадкової справи, відповідачка у свої спадкові права щодо вказаних земельних ділянок не вступала. Згідно з заявою від 11.02.2025 року її представник визнала позовні вимоги позивача.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів», яким частину 3 ст. 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації». З цього часу не передбачено державної реєстрації правочину.
У відповідності до ч.ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ст. 220 ЦК України).
Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин (аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 04.03.2019 року по справі №665/2266/16-ц).
Як видно із досліджених судом доказів, позивачка по справі - ОСОБА_1 домовилася з ОСОБА_3 щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, що підтверджується розпискою, складеною у простій письмовій формі, вони виконали його умови, але нотаріально не посвідчили. У зв'язку з чим суд може визнати укладений між ними договір дійсним.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що хоча сторони, у відповідності до вимог законодавства, не посвідчили нотаріально договір купівлі-продажу спірного майна, але домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне виконання договору, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки було втрачено можливість нотаріально посвідчити такий договір.
Суд звертає увагу, що ст. 130 ЗК України перебачено низку вимог і обмежень щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Разом з тим судом встановлено, що позивачка є громадянкою України, не має у власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення такою площею, що перешкоджало б набуттю нею права власності на спірні земельні ділянки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 142/119/20 від 07 грудня 2022 року дійшов висновку, що із урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України. Проявом розумності є те, що законодавець не пов'язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які не можуть бути реалізовані під час розгляду судом цивільної справи. Цивільний суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
Окрім того судом враховано, що відповідно до підпункту "б" пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (в редакції станом на дату укладення спірного договору, який позивачка просить визнати дійсним) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Аналіз даної законодавчої норми вказує на те, що мораторій діяв щодо: земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 року по справі №908/1550/19 де акцентовано, що встановлена законодавцем тимчасова заборона на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок стосується не всіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб, а лише їх окремих видів, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.
Мораторій щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення втратив свою дію з 01.07.2021 року, коли набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», згідно якого фізичні особи - громадяни України можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Натомість земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4824883401:03:026:0006, площею 0,2500 га, не є землею сільськогосподарського призначення, а земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824883401:03:026:0005, площею 0,0230 га, не є землею, виділеною в натурі (на місцевості) власнику земельних часток (паїв), оскільки набута згідно з рішенням органу місцевого самоврядування - Костянтинівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
Згідно положень ч. 4 ст. 200 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Як встановлено судом визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що хоча сторони, у відповідності до вимог законодавства, не посвідчили нотаріально договір купівлі-продажу спірного майна, але домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне виконання договору, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягають задоволенню, оскільки було втрачено можливість нотаріально посвідчити такий договір та не можливо оформити право власності в позасудовому порядку.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 07 липня 2014 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за яким ОСОБА_1 придбала земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, а також земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0230 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на:
-земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4824883401:03:026:0006, яка на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 593817 належала ОСОБА_3 ;
-земельну ділянку площею 0,0230 га по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824883401:03:026:0005, яка на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 593850 належала ОСОБА_3 .
Судові витрати по справі залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.М. Кічула