Справа №760/14341/24 1-кс/760/6372/24
16 жовтня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , із участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання представника володільця майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42016100000001082 від 04 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, накладеного на підставі ухвали слідчого суду Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року, -
До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання.
Подане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2019 р. у справі № 760/20263/19 клопотання про накладення арешту на майно, подане в рамках кримінального провадження за №42016100000001082 від 04.11.2016 року, що розслідується за фактом придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою вчиненого невстановленими особами в інтересах забудовника будинку АДРЕСА_1 , за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, було задоволено частково і накладено арешт на майно, у вигляді заборони на його відчуження, в тому числі, на:
- приміщення 588/1, загальною площею (кв.м): 28.4, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1398267080000);
- приміщення 589/1, загальною площею (кв.м): 86.2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1398262580000) (надалі по тексту разом - «нерухоме майно»), з метою збереження речових доказів.
Автор клопотання зазначає, що станом на сьогоднішній день, після спливу 5 (п'яти) років з моменту накладення арешту на нерухоме майно та майже 8 (восьми) років з моменту відкриття кримінального провадження №42016100000001082 арешт,накладений на нерухоме майно ОСОБА_3 є чинним, що підтверджується Відомостями з державного реєстру речових прав від 18.06.2024 р., інформаційна довідка № 383242265, № 383242285.
Право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно зареєстровано у встановленому законодавством порядку і на даний час реєстрація не оспорюється жодною особою.
В свою чергу, ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження №42016100000001082 щодо можливих неправомірних дій ТОВ «Альфа-капітал-буд» не є підозрюваною чи обвинуваченою, а являється третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт (добросовісний набувач).
Відтак, представника власника майна вважає, що застосування заходу у вигляді арешту нерухомого майна, що перебуває у приватній власності ОСОБА_3 , є необґрунтованим, у зв'язку з чим просить скасувати арешт накладений на зазначені приміщення.
В судовому засіданні представник володільця майна ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
У судове засідання представник Солом'янської окружної прокуратури м. Києві не з'явився.
Слідчим суддею з урахуванням принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, визнано можливим розгляд клопотання у відсутність представника органу досудового розслідування.
Згідно частини 4 статті 107 КПК України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів кримінального провадження.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У судовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2019 р. у справі № 760/20263/19 клопотання про накладення арешту на майно, подане в рамках кримінального провадження за №42016100000001082 від 04.11.2016 року, що розслідується за фактом придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою вчиненого невстановленими особами в інтересах забудовника будинку АДРЕСА_1 , за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, було задоволено частково і накладено арешт на майно, у вигляді заборони на його відчуження, в тому числі, на:
- приміщення 588/1, загальною площею (кв.м): 28.4, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1398267080000);
- приміщення 589/1, загальною площею (кв.м): 86.2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1398262580000) (надалі по тексту разом - «нерухоме майно»), з метою збереження речових доказів.
Слідчий суддя вважав, що клопотання про арешт майна подано, у відповідності до ст. 170 КПК України, оскільки останнє містило в собі критерії визначені ч. 2 цієї статті Кодексу, а саме подане з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Саме клопотання відповідало вимогам ст. 171 КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з частини 2 статті 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації;3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У ч. 6 ст. 170 КПК України вказано, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито ранішеПриймаючи рішення за результатами розгляду клопотання органу досудового розслідування про арешт майна, слідчий суддя, дотримався вказаних вище вимог законодавства, встановивши належні правові підстави, передбачені пунктом 3 частин 2 статті 170 КПК України для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вказане майно.
Наведене свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси володільця майна оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його втрати, перетворення або іншої передачі майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Враховуючи вказані обставини та проаналізувавши зазначені в ухвалі слідчого судді від 18.07.2019 року правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що арешт на вказане вище майно був накладений обґрунтовано та в жодному разі не призвів до надмірного обмеження прав власника, а також в повній мірі відповідав принципам пропорційності, «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і основними правами людини, відповідно до практики ЄСПЛ.
Крім того, володільцем майна та його представником не доведено, що у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, відпала потреба, а також, що арешт був накладений необґрунтовано.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання представника володільця майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131-132, 170, 171, 173, 174, 309, 369, 371-372, 395 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1